Еріх Фромм - Втеча від свободи

Ми вважаємо, що його стосунки з Богом – це стосунки підпорядкування на основі почуття безсилля. Сам він говорить про це підпорядкування як про добровільний акт, що витікає не зі страху, а з любові. Логічно тут можна заперечити, що це вже не підпорядкування. Водночас психологічно зі всієї структури мислення Лютера випливає, що його любов або віра насправді є підпорядкуванням; попри те, що свідомо він думає про свою «покору» Богові як про щось добровільне й обумовлене любов’ю, насправді ж його сповнюють почуття безсилля та злоби і перетворюють його стосунки з Богом на стосунки підпорядкування. (Точнісінько так само мазохістська залежність однієї особи від іншої часто сприймається людьми як «любов».) Отже, з точки зору психологічного аналізу, Лютер говорить щось дуже відмінне від того, що він вважає (хоча й несвідомо). Ми переконані, що певні суперечності в його системі можна зрозуміти лише за допомогою аналізу психологічного сенсу його концепцій.

У викладеному нижче аналізі доктрин протестантизму та кальвінізму я інтерпретував ці релігійні доктрини відповідно до того, що вони означають у контексті всієї системи. Я не цитую висловлювань, що суперечать будь-яким доктринам Лютера або Кальвіна, якщо я переконався, що ці висловлювання насправді за своєю вагою і змістом не становлять суперечності. Водночас надана мною інтерпретація ґрунтується аж ніяк не на методі спеціального підбору окремих цитат, які могли б її підтвердити, а на дослідженні систем Лютера й Кальвіна в їх цілості, на дослідженні їхньої психологічної основи, на інтерпретації окремих елементів у світлі психологічної структури всієї системи.

Якщо ми хочемо зрозуміти, що було нового в доктрині Реформації, спочатку маємо розглянути істотні теологічні принципи середньовічної церкви [53]. При цьому ми зіштовхуємося з тими ж методологічними труднощами, які вже розглянули у зв’язку з такими концепціями, як «середньовічне суспільство» і «капіталістичне суспільство». Як у сфері економіки немає раптових переходів від однієї структури до іншої, так само немає таких переходів і у сфері теології. Деякі доктрини Лютера й Кальвіна настільки схожі на доктрини середньовічної церкви, що важко помітити бодай якісь істотні відмінності. Як і протестанти й кальвіністи, католицька церква теж завжди заперечувала, що людина може врятувати душу лише своїми чеснотами і достоїнствами, усі вони вважали: спасіння душі залежить виключно від милості Господньої. Утім, незважаючи на всі елементи, спільні для старої та нової теології, дух католицької церкви значно відрізнявся від духу Реформації, особливо щодо поглядів на людську гідність і свободу, на сенс учинків людини у визначенні її долі.

Упродовж тривалого періоду до Реформації католицькій теології були притаманні певні принципи: доктрина про те, що людська природа, хоч і зіпсована гріхом Адама, внутрішньо прагне до добра; людська воля – незалежна у своєму прагненні до добра; зусилля людини сприяють її спасінню; а святі дари церкви, які вона здобула завдяки смерті Христа, можуть врятувати навіть грішника.

Деякі з найбільш видатних теологів, зокрема Августин і Фома Аквінський, хоч і дотримувалися цих поглядів, та водночас поширювали вчення, пройняті зовсім іншим духом. Хоча Фома Аквінський і сформулював вчення про визначення наперед, проте він ніколи не втомлювався підкреслювати, що свобода волі є однією з основ його доктрини. Щоб подолати суперечність між ідеями приречення і свободи волі, він мусив вибудовувати неймовірно складні конструкції. Вони не загладжують суперечності належним чином, але богослов не відступав від учення про свободу волі та про необхідність людських зусиль як обов’язкової передумови спасіння, навіть якщо на все це потрібна милість Божа [54].

Стосовно свободи волі, Фома Аквінський зазначає, що припущення, ніби людина не вільна вирішувати, суперечить самій суті Бога та природи людини і що людина вільна навіть відкинути благодать, запропоновану йому Богом [55].

Інші теологи сильніше, ніж Фома Аквінський, наголошують на ролі зусиль людини для її спасіння. Згідно з Бонавентурою, намір Бога – послати людині благодать, але отримують її лише ті, які своїми добрими справами готуються до цього.

Протягом XIII, XIV і XV століть така тенденція підкреслювати свободу волі посилювалася в системах Дунса Скотта, Оккама й Біля, що особливо важливо для розуміння нового духу Реформації, оскільки Лютер завзятіше нападав саме на схоластів пізнього Середньовіччя, називаючи їх «свинями-богословами».