Еріх Фромм - Втеча від свободи

Хоча ми щойно описали лише один бік картини, був ще й інший: капіталізм звільнив індивіда. Він визволив людину від регламентацій корпоративної системи, дозволив їй стати на власні ноги й випробувати долю. Людина стала господарем свого щастя; вона ризикувала, але могла й виграти. Індивідуальні зусилля могли привести людину до успіху й економічної незалежності. Гроші зробилися великим зрівнювачем і довели, що вони сильніші за походження і касти.

Цей бік капіталізму ледве почав виявлятись у той ранній період, який ми зараз розглядаємо. Він відігравав значно важливішу роль для нечисленної групи багатих капіталістів, ніж для міського середнього класу. Проте навіть вплив, який капіталізм мав у ті часи, дозволив йому сформувати особистість людини.

Якщо ми тепер підсумуємо все сказане про вплив на людину соціальних та економічних змін у XV–XVI століттях, то отримаємо таку картину.

Ми виявимо, що свобода має тут таку саму амбівалентність, про яку ми вже говорили. Індивід звільняється від економічних і політичних кайданів. Він також набуває позитивної свободи – завдяки активній і незалежній ролі, яку йому доводиться грати в новій системі. Водночас він звільняється від зв’язків, що давали йому відчуття безпеки й належності до якоїсь спільноти. Життя більше не проживали в тісному світі, у центрі якого була людина. Світ став безмежним і, проте, загрозливим. Утративши конкретне місце в цьому світі, людина втратила й відповідь на питання про сенс життя. У результаті людину охопили сумніви щодо того, ким вона є і в чому сенс її життя. Їй загрожують потужні сили, які стоять над особистістю – капітал і ринок. Відносини людини зі своїми близькими, кожен з яких є для неї потенційним конкурентом, стали відчуженими й ворожими. Людина – вільна, а це означає, що вона самотня, ізольована, під загрозою з усіх боків. Без багатств і влади, що їх мали капіталісти епохи Відродження, втративши почуття єдності з людьми та всесвітом, людина пригнічена відчуттям нікчемності й безпорадності. Рай втрачено назавжди; індивід стоїть сам, віч-на-віч з безмежним і загрозливим світом. Нова свобода неминуче вселяє невпевненість і безсилля, сумніви, самотність і тривогу. Щоб мати можливість успішно функціонувати, людина якось має позбутися цих почуттів.

Саме на цій стадії розвитку й виникли лютеранство та кальвінізм . Нові релігії були не релігіями багатого вищого класу, а середніх містян, міської бідноти й селянства. Вони зверталися саме до цих верств населення, оскільки проголошували, зокрема, нове відчуття свободи й незалежності. Проте нові релігійні доктрини не просто виявили свіжі почуття, породжені змінами економічної системи, – вони здійснили щось більше, а саме загострили ці відчуття й водночас запропонували рішення, що дозволяло індивіду впоратися з невпевненістю, яка інакше була б нестерпною.

Перед початком аналізу соціального й психологічного значення нових релігійних доктрин доцільно зробити кілька зауважень щодо методу нашого підходу до проблеми, що полегшить розуміння подальшого викладу.

Під час дослідження психологічного значення релігійної чи політичної доктрини необхідно насамперед мати на увазі, що психологічний аналіз жодним чином не займається питаннями істинності досліджуваних доктрин. На це питання можна дати відповідь лише в категоріях логічної структури самого питання. Аналіз психологічних мотивів, що стоять за певними доктринами чи ідеями, у жодному разі не замінять судження про обґрунтованість доктрини, про її сильні або слабкі сторони, хоча такі міркування і можуть підвести до кращого розуміння справжнього сенсу доктрини й тим самим вплинути на оцінку цієї доктрини.

Що може показати психологічний аналіз доктрин, то це суб’єктивні мотиви, завдяки яким людина починає усвідомлювати будь-які проблеми і які змушують її шукати відповіді в певному напрямку. Будь-яка думка, істинна чи помилкова, якщо вона, звісно, є чимось більшим, ніж поверховою згодою із загальноприйнятими ідеями, мотивується суб’єктивними потребами та інтересами людини, у якої вона виникла. Інколи трапляється так, що ці інтереси пов’язані з розкриттям істини, а буває й навпаки. Проте в обох випадках психологічні мотиви є істотним стимулом дійти певних висновків. Ми можемо піти ще далі та стверджувати, що ідеї, які не кореняться в потужних потребах особистості, вкрай мало впливатимуть на вчинки людини й на все її життя.