Еріх Фромм - Втеча від свободи

У зв’язку з таким розвитком цехової системи становище найманих підмайстрів погіршилося. Хоча на мануфактурах Італії та Фландрії клас знедолених робітників існував уже в XIII столітті або й раніше, та порівняно з ними становище підмайстрів у ремісничих цехах було все ще доволі надійним. Хоч і не кожен із підмайстрів міг стати майстром і членом цеху, але багато хто із них таки ставав. Однак що дужче зростала кількість підмайстрів у кожного майстра, що більший капітал був потрібний, щоб стати майстром, то значнішого монополістичного й ексклюзивного характеру набували цехи, то менше перспектив залишалось у підмайстрів. Погіршення економічного й соціального становища виявлялося і в їхньому дедалі більшому невдоволенні, про що свідчить поява власних організацій, страйків і навіть кривавих повстань.

Усе сказане про капіталістичний розвиток ремісничих цехів іще очевидніше стосується торгівлі . Сама середньовічна торгівля була переважно дрібною міжміською, проте в XIV і XV століттях швидко росла загальнонаціональна й міжнародна торгівля. Хоча історики й розходяться в думках щодо того, коли саме почали розвиватися великі торгові компанії, вони погоджуються, що в XV столітті ці компанії стають дедалі могутнішими й перетворюються на монополії, а їхній великий капітал загрожував однаковою мірою як дрібному торговцеві, так і покупцеві. Реформа імператора Сигізмунда в XV столітті мала на меті приборкати монополії за допомогою законодавства. Проте становище дрібного підприємця ставало дедалі ненадійнішим: «Його вплив був достатнім лише для того, щоб скарги було почуто, але не для того, щоб домогтися дієвих заходів» [44].

Обурення і гнів дрібного торговця щодо монополій красномовно висловив Лютер у памфлеті «Про торгівлю і лихварство» [45], що вийшла друком 1524 року. «Вони взяли у свої руки контроль над усіма товарами й безсоромно користаються всіма хитрощами, про які ми згадували; вони підвищують та знижують ціни як їм заманеться і тим розоряють та гублять усіх дрібних торговців, немов щука дрібну рибку, так наче вони – володарі над творінням Божим і немає на них жодних законів віри та любові». Ці слова Лютера могли б бути написані й сьогодні. Страх і ненависть, з якими середній клас ставився до заможних монополістів у XV–XVI століттях, багато в чому нагадують почуття середнього класу нашої епохи до монополій і могутніх капіталістів.

Роль капіталу посилювалась і в промисловості . Характерний приклад показує гірнича промисловість. Спочатку частка кожного члена гірничого цеху була пропорційна тій роботі, яку він виконував сам. Проте вже в XV столітті частка прибутку нерідко належала й капіталістам, які самі не працювали, а робота в дедалі більшому обсязі виконувалася найманими робітниками, які отримували платню за свою працю, проте не мали частки в прибутках підприємства. Такий самий процес капіталістичного розвитку відбувався і в інших галузях промисловості, що посилювало тенденції, які були наслідком зміцнення ролі капіталу в ремісничих цехах і в торгівлі: збільшення дистанції між багатими й бідними, дедалі гостріше невдоволення серед бідних класів.

Щодо становища селянства думки істориків розходяться. Аналіз ситуації, проведений Шапіро, який ми подаємо нижче, мабуть, достатньо узгоджується з результатами більшості дослідників. «Попри видимість процвітання, умови життя селянства швидко погіршувалися. На початку XVI століття лише меншість селян були справжніми господарями землі, яку вони обробляли, і мали своє представництво в місцевих органах самоврядування, що в добу Середньовіччя означало класову незалежність і рівність. Значну частину становили кріпаки [46]– клас особисто вільних людей, зобов’язаних відробляти панщину або платити оброк за користування землею відповідно до угоди… Саме вони були ядром усіх селянських повстань. Пересічний селянин, який жив у напівнезалежній громаді поруч із маєтком землевласника, розумів, що збільшення оброку і панщини фактично перетворює його на кріпосного раба, а сільську громаду – на частину панського маєтку» [47].

Значні зміни в психологічній атмосфері також супроводжували економічний розвиток капіталізму. Ближче до кінця доби Середньовіччя життя вже насичувалося духом неспокою. Постало поняття часу в сучасному його розумінні. Хвилини набували цінності. Симптомом нового відчуття часу став той факт, що в Нюрнбергу куранти почали відбивати чверті години саме в XVI столітті [48]. Занадто велика кількість свят стала здаватися лихом. Час зробився дуже цінним, і людина почала відчувати: його не слід витрачати на таке, що не дає користі. Праця дедалі більше перетворювалася на найвищу цінність. Виникло нове ставлення до роботи – таке вимогливе, що поміж середнього класу з’явилося обурення з приводу економічної неефективності церковних установ. Ордени ченців-жебраків почали зневажатись як непродуктивні, а отже, як аморальні.