Еріх Фромм - Втеча від свободи

Коли ми аналізуємо релігійні або політичні доктрини на предмет їх психологічного значення, то маємо розрізняти дві проблеми. Можна вивчати склад характеру індивіда, який створив нове вчення, і намагатися зрозуміти, які саме риси визначали напрямок його думок. Конкретно це означає, що нам потрібно проаналізувати структуру особистості Лютера й Кальвіна для того, щоб виявити, які риси характеру цих людей спонукали їх дійти певних висновків і сформулювати певні доктрини. Інша проблема – дослідження психологічних мотивів не творців учення, а тієї соціальної групи, до якої це вчення апелює. Вплив будь-якої доктрини чи ідеї залежить від того, наскільки вона відповідає психології людей, яким адресується. Тільки ті ідеї, що дають відповіді на нагальні психологічні потреби певних соціальних груп, можуть стати активним рушієм історії.

Звісно, обидві проблеми – психологія вождя і психологія його послідовників – тісно пов’язані між собою. Якщо ті самі ідеї викликають у них відгук, то структура їх характеру має бути подібною за важливими аспектами. Окрім таких факторів, як таланти лідера думати й діяти, склад його характеру яскраво й більш чітко ілюструватиме риси вдачі тих, до кого звернене його вчення. Він може чіткіше і ясніше сформулювати певні ідеї, до сприйняття яких його послідовники вже підготовлені психологічно. Той факт, що в особистості лідера виразніше проявляються риси характеру його адептів, можливо, є наслідком однієї з двох причин або й поєднанням їх. По-перше, його соціальний стан може типово відображати ті умови життя, які формують особистість представників цілої групи. По-друге, випадкові обставини його виховання й особистого досвіду можуть виразно розвинути в лідера ті риси характеру, які в самої соціальної групи виникають як наслідок її суспільного становища.

У нашому аналізі психологічного значення доктрин протестантства й кальвінізму ми не обговорюємо особистості Лютера й Кальвіна, а розглядаємо психологічну ситуацію в тих суспільних класах, до яких зверталися їхні ідеї. Перш ніж перейти до теології Лютера, я хочу лише згадати, що сам він як особистість був типовим представником «авторитарного характеру», який буде описано далі. Вихований надзвичайно суворим батьком, не зазнавши в дитинстві ні любові, ні почуття впевненості, він усе життя демонстрував абмівалентне ставлення до влади: ненавидів її, повставав проти неї, але водночас захоплювався нею і був схильний їй підкорятися. Протягом усього його життя була одна влада, яку він ненавидів, та інша, якій він поклонявся – у юності це були батько й монастирські наставники, пізніше – папа та князі. Він був сповнений почуття самотності, безсилля, люті й водночас пристрасно прагнув панувати. Його роздирали сумніви, як це буває з людиною компульсивного [52]характеру, яка перебуває в постійному пошуку чогось, що могло б надати їй почуття внутрішньої впевненості, позбавити її цих мук вагання. Він ненавидів інших, особливо «чернь», ненавидів себе, ненавидів життя, і з цієї ненависті виросло палке й відчайдушне прагнення, щоб його любили. Усе його життя минуло в безперервних сумнівах, у внутрішній ізоляції; на цьому особистому ґрунті він і зміг стати провідником тих соціальних груп, які перебували в такому самому психологічному стані.

Ще одне зауваження щодо методу нашого подальшого аналізу здається вкрай важливим. Будь-який психологічний аналіз чиїхось індивідуальних думок або цілої ідеології має на меті виявити психологічні корені, з яких виростають ці думки чи ідеології. Першою умовою такого аналізу є повне розуміння логічного контексту ідеї, того, що автор свідомо хотів висловити. Проте ми знаємо, що людина, навіть суб’єктивно щира, найчастіше підсвідомо скеровується зовсім не тими мотивами, які сама вважає основою своєї поведінки: вона може скористатися будь-якою концепцією, що має певний логічний зміст, але для неї це підсвідомо означає щось відмінне від цього «офіційного» значення. Ба більше, ми знаємо, що ця людина може намагатися згладити суперечність у своїх почуттях за допомогою ідеологічної конструкції або прикрити думку, яку вона придушує, такою раціоналізацією, яка б виражала прямо протилежну ідею. Розуміння дії підсвідомих елементів навчило нас скептично ставитися до слів і не сприймати їх за чисту монету.

Аналіз ідей має дві мети: перша – визначити відносну вагу певної ідеї у всій ідеологічній системі в цілому; друга – з’ясувати, чи маємо ми справу з раціоналізацією, яка відрізняється від справжнього значення думок. Розглянемо таку ілюстрацію цієї ідеї: у гітлерівській ідеології величезну роль відігравав наголос на несправедливому характері умов Версальського мирного договору, і Гітлер справді щиро обурювався цією угодою. Тим часом, якщо ми загалом проаналізуємо його ідеологію, то переконаємося, що в її основі – жадоба влади та завоювань; тож хоч свідомо Гітлер і надає дуже великої ваги несправедливості щодо Німеччини, насправді ж ця думка вкрай мало важить у загальній системі його мислення. Різницю між свідомо обміркованою думкою та її справжнім психологічним значенням можна взяти з аналізу вчення Лютера, яким ми займаємося в цьому розділі.