Еріх Фромм - Втеча від свободи

Напрочуд виразний опис раптового усвідомлення десятирічною дитиною своєї індивідуальності можна побачити в романі Р. Г’юз «Сильний вітер на Ямайці»:

«І раптом з Емілі сталося справді щось досить важливе. Зненацька вона усвідомила, ким вона є. Немає ніяких вказівок на те, чому це не сталося з нею п’ять років до того й чи могло це статися на п’ять років пізніше, і тим паче ми не можемо знати, чому це сталося саме цього пообіддя. Дівчинка бавилася будиночком на носі корабля, у тихому місці за брашпилем… Коли гратися їй набридло, вона помалу почала підніматися на корму, просто так, знічев’я розмірковуючи про бджіл і якусь казкову принцесу, як раптом її розум осяяло прозріння, що вона – це вона. Емілі завмерла на місці як укопана й почала розглядати всю себе, скільки могла охопити поглядом. Багато вона побачити не могла – шматок сукенки під носом і руки, які вона підняла догори, щоб оглянути. Проте цього вже було достатньо, щоб сформувати загальне уявлення про те невеличке тіло, яке дівчинка щойно усвідомила і яке було її тілом .

Емілі засміялася дещо іронічно. „Ну, – подумала вона, – Оце так! Треба ж, щоб саме тебе з усіх людей отак-от узяли й упіймали. А просто так звідси не виберешся зараз, і ще достатньо довго не виберешся, доведеться побути дитиною, потім вирости, а тоді постаріти, і тільки там уже зможеш позбутися цього скаженого карнавального костюма“.

Вирішивши зосередитись і не відволікатися від такої вкрай важливої ситуації, вона почала лізти по линвах до свого улюбленого оглядового майданчика на самому вершечку щогли. Коли під час цієї нескладної для неї вправи Емілі робила рух рукою чи ногою, її щоразу дивувало, які вони в неї слухняні та як підкоряються її наміру. Звісно ж, пам’ять підказувала дівчинці, що руки й ноги завжди її слухалися, проте раніше вона ніколи не усвідомлювала, наскільки ж це справді дивовижно. Усівшись на своєму майданчику, Емілі почала неймовірно ретельно розглядати шкіру своїх рук, бо це була її шкіра. Вона вистромила плече з-під сукенки, а також зазирнула собі спереду під платтячко, щоб переконатися, що й під одягом вона є. Емілі підвела плече, щоб торкнутися ним щоки. Цей дотик обличчя до оголеного плеча, яке стирчало з платтячка, був таким приємним, наче її з ніжністю торкнувся якийсь дуже близький друг. Проте ніщо не могло дати відповідь на питання, звідки ж конкретно походить це відчуття – від щоки чи від плеча, бо вона не розуміла, чи то щока пестила плече, чи навпаки.

Остаточно переконавшись у дивовижному факті, що тепер вона – Емілі Бас-Торнтон (чому в це твердження їй заманулося вставити слово „тепер“ – цього вона не знала, бо явно не уявляла себе кимось іншим до цього моменту), нею заволоділи серйозні роздуми про те, які це матиме наслідки у майбутньому».

У міру дорослішання та відсікання первинних зв’язків дитина дедалі активніше вдається до пошуків свободи й незалежності. Проте збагнути цілком долю цих пошуків можна, лише усвідомивши діалектичну природу процесу індивідуалізації, який весь час посилюється.

Цей процес має два аспекти. По-перше, дитина стає сильнішою фізично, емоційно та психічно. Вона активно посилює свою діяльність у кожній зі сфер. У той же час ці сфери дужче інтегруються одна в одну. Розвивається впорядкована структура, керована волею і розумом індивіда. Якщо ми назвемо це впорядковане й інтегроване ціле особистості людини її «я», ми також зможемо сказати, що одним з аспектів посилення процесу індивідуалізації є посилення «я» людини. Як в індивідуалізації, так і в розширенні «я» є певні межі – почасти це індивідуальні для людини умови, але по суті їх встановлюють саме соціальні умови. Попри те що в цьому плані відмінності між різними індивідами видаються нам значними, насправді кожне суспільство характеризується визначеною межею індивідуалізації, яку нормальний індивід просто не може перетнути.

Другим аспектом процесу індивідуалізації є посилення самотності . Первинні зв’язки надають людині відчуття безпеки та єдності з навколишнім світом. У міру того як дитина виокремлює себе з довкілля, вона починає усвідомлювати і свою самотність, розуміти той факт, що вона є істотою, відокремленою від інших. Це відокремлення від світу, який, порівняно з індивідуальним існуванням, є незбагненно сильнішим і потужнішим, а часто й загрозливим і небезпечним, породжує відчуття безсилля і тривоги. Допоки людина лишається інтегральною частиною цього світу, допоки вона не усвідомлює можливості індивідуальної дії та відповідальності за неї, їй нема чого боятися. Коли ж людина зіштовхується індивідом, вона сама зіштовхується віч-на-віч із цим незбагненним і могутнім світом.