Еріх Фромм - Втеча від свободи

У людини з’являється інстинктивне бажання відмовитися від своєї індивідуальності, вона хоче подолати почуття самотності та безсилля шляхом повного занурення в довкілля. Ці інстинктивні пориви і нові зв’язки, які вони створюють, не ідентичні з первинними зв’язками, які були відрізані в процесі розвитку людини. Як дитина не може фізично повернутися до лона матері, так само й людина не може фізично скерувати процес індивідуалізації у зворотний бік. Спроби зробити це неминуче набувають характеру підкорення, у якому ніколи не зникає протистояння між владним авторитетом і дитиною. На свідомому рівні дитина може почуватися задоволеною та захищеною, проте несвідомо починає відчувати, що за це вона сплачує відмовою від сили й цілісності власного «я». Наслідок підкорення діаметрально протилежний до того, що від нього очікувалося: у дитини посилюється відчуття невпевненості й небезпеки, разом з яким набирає обертів її ворожість і бунтівливість, значно небезпечніші, бо спрямовуються проти тієї людини, від якої дитина стала (чи залишилася) залежною.

Проте підкорення – не єдиний спосіб уникнути самотності чи тривоги. Інший спосіб, і до того ж єдиний продуктивний і такий, що не призводить до нерозв’язного конфлікту, полягає в спонтанному зв’язку з людьми і природою. Такі стосунки зв’язують індивіда зі світом і при цьому не позбавляють індивідуальності. Цей тип стосунків, найвищими проявами яких є любов і продуктивна праця, корениться в повноті й силі всієї особистості і підпадає під ті самі обмеження, що накладаються на розвиток «я» людини.

Проблема підкорення і спонтанної діяльності як двох можливих наслідків посилення процесу індивідуалізації розглядатиметься ретельніше в наступних розділах. На цьому етапі я хотів би звернути увагу на загальний принцип – діалектичний процес, який є наслідком посилення індивідуалізації й дедалі більшої свободи індивіда. Дитина отримує більше волі для розвитку й вираження індивідуального «я», не обтяженого тими зв’язками, які її досі обмежували. Але дитина також стає вільною й від світу , що надавав їй почуття безпеки та спокою. Процес індивідуалізації – це посилення й розвиток індивідуальної особистості, і водночас це процес, у якому зникає оригінальна ідентичність, бо дитина втрачає первинні зв’язки, які лежали в її основі. Це відокремлення прогресує і може призвести до ізоляції, яка, своєю чергою, може перетворитися на розгубленість і породити інтенсивну тривогу й розпач. Як наслідок, можливо, виникне новий вид близькості й солідарності з іншими, якщо дитина не змогла розвинути внутрішню силу та продуктивність, які є основою цього типу зв’язку зі світом.

Якщо кожен крок у напрямі відокремлення та індивідуалізації супроводжують відповідні етапи у зростанні «я» людини, тоді розвиток дитини буде гармонійним. Але цього не відбувається. Хоча процес індивідуалізації перебігає автоматично, розвитку «я» людини перешкоджає низка індивідуальних і соціальних факторів. Розрив між цими двома тенденціями породжує нестерпне відчуття ізоляції та безсилля, що, своєю чергою, призводить до психічних механізмів, які пізніше будуть описані як механізми втечі.

У філогенетичному плані історію людства також можна схарактеризувати як процес посилення індивідуалізації та набуття людиною дедалі більшої свободи. Людину з долюдського стану виводять саме ті перші кроки, якими вона звільняє себе від пут коерсивних інстинктів. Якщо під інстинктом розуміти особливу модель дії, що визначається вродженою в людині неврологічною структурою, то в чистому вигляді ми можемо спостерігати її в царстві тварин [22] Цю концепцію інстинкту не слід плутати з розумінням інстинкту як фізіологічно обумовленого поклику (приміром, голод, спрага тощо), задоволення якого здійснюється різними способами, не заданими наперед і тим паче не успадкованими генетично. (Прим. авт.) . Що нижчу сходинку посідає тварина за шкалою розвитку, то краща її адаптація до природи, а також уся її діяльність контролюється інстинктами та рефлекторними механізмами. Славнозвісна соціальна організація деяких комах є виключно результатом інстинктивного впорядкування. Натомість що вище тварина перебуває на шкалі за станом свого розвитку, то гнучкіші її моделі поведінки та менш широке її структуральне пристосування до навколишнього світу при народженні. «Інстинкт… у вищих форм тварин є категорією, яка зводиться нанівець, якщо взагалі не зникає, особливо у людей» [23] L. Bernard, Instinct , Holt & Co., New York, 1924, p. 509. (Прим. авт.) .