Еріх Фромм - Втеча від свободи

Людське існування починається тоді, коли діяльність людини досягає певного ступеня свободи від інстинктів, коли пристосування до природи втрачає примусовий характер, коли способи дії більше не обумовлюються генетично успадкованими людиною механізмами. Інакше кажучи, людське існування і свобода є від самого початку нерозлучними. Свобода тут вживається не в позитивному сенсі «свобода для », а в негативному – «свобода від », тобто свобода від інстинктивного обумовлення дій людини.

Свобода в такій концепції, як ми її щойно розглянули, є неоднозначним подарунком. На відміну від тварини, людина народжується без вродженого апарата, який би задавав їй правильну поведінку [24] Cf. Ralph Linton, The Study of Man, D. Appleton-Century Company, New York, 1936, Chapter IV. (Прим. авт.) . Вона залежить від своїх батьків більше, ніж будь-яка тварина, а її реакції на довкілля менш оперативні, не такі ефективні й менш автоматичні, ніж інстинктивно обумовлені дії. Людина проходить крізь усі небезпеки і страхи, не оснащена інстинктивними реакціями. Одначе саме ця безпорадність людини є тією вихідною точкою, з якої починається становлення людини. Біологічна слабкість людини є передумовою появи культури людства.

Від самого початку свого існування людина зіштовхується з вибором між різними варіантами дій. У тварин є неперервний ланцюжок реакцій, що починається зі стимулу (приміром, із почуття голоду), і закінчується більш-менш визначеним перебігом дій, за допомогою якого тварина позбавляється напруження, створеного стимулом. У людині цей ланцюжок є перерваним. На початку також є стимул, але перебіг подій не заданий, а «відкритий», тобто людина має вибрати між різними варіантами дій. Замість заданого інстинктами перебігу подій людина має зважити можливі варіанти дій у себе в голові, тобто починає розмірковувати. Людина змінює свою роль щодо природи – від суто пасивно-пристосовницької до активної, інакше кажучи, починає працювати. Вона винаходить знаряддя праці, приборкує сили природи й таким чином відокремлює себе від природи дедалі дужче. Людина потроху, спершу нечітко, та все ж починає усвідомлювати себе (чи радше свою групу) як таку, що не становить єдності з природою. Вона також поступово розуміє, що доля, яка на неї чекає – трагічна: бути частиною природи, проте виходити за її межі. Людина розуміє, що в кінці всього її підстерігає смерть, навіть якщо вона втікатиме від цього факту у свої численні фантазії.

Особливо яскраво фундаментальна природа стосунків між людиною і свободою описана в біблійному міфі про вигнання з раю.

Цей міф ототожнює початок історії людства з актом вибору, але основний його наголос – на гріховності дії, цьому першому акті вияву свободи, і на тих стражданнях, що на них наразила себе людина. Чоловік і жінка живуть у райському саду в цілковитій гармонії – як між собою, так і в стосунках із природою. Панує благодать, і немає потреби працювати. Немає ані вибору, ані свободи, ані потреби думати. Людині заборонено їсти з дерева пізнання добра і зла. Людина порушує цю заборону, руйнує гармонійні стосунки з природою, частиною якої вона є доти, доки не виходить за її межі. З позиції церкви, що виступає в ролі наділеного владою авторитету, цей учинок, безумовно, є гріхом. Проте з позиції людини саме така дія є початком людської свободи. Учинити проти Божих наказів означає звільнитися від примусу, піднятися з рівня долюдського існування до життя на рівні людини. Учинити всупереч наказу наділеного владою авторитету, згрішити – також означає в позитивному людському сенсі перший акт свободи, а отже, саме це є першим людським учинком. У цьому міфі з формальної точки зору гріх – це поїдання плоду з дерева пізнання. Акт непокори, як акт свободи, є і початком логічного мислення [25] В оригіналі вжито термін reason, що означає в цьому контексті логічне мислення, розум і розсудливість. . Цей міф також оповідає нам і про інші наслідки першого акту свободи. Порушено початкову гармонію у стосунках між людиною і природою. Господь оголошує війну між чоловіком і жінкою, війну між людиною і природою. Людина відокремлюється від природи, вона робить перший крок для того, щоб стати «індивідом», бо своїм учинком вона стає людиною. Людина зробила перший учинок свободи. Міф наголошує на тих стражданнях, які спричиняє ця дія. Щоб вийти за межі природи, щоб стати відчуженою від неї та інших людей, людина бачить себе оголеною і присоромленою. Вона – самотня і вільна, але водночас безсила й налякана. Щойно здобута свобода здається їй прокляттям. Людина тепер є вільною від солодких пут раю, проте не є вільною керувати сама собою, вона не вільна реалізувати своє індивідуальне «я».