Еріх Фромм - Втеча від свободи

Однак якщо людина не була вільною у сучасному розумінні, то також не була самотньою чи ізольованою. Від самого народження кожен мав чітке й незмінне місце в соціальному світі, яке не підлягало обговоренню, а це означало, що кожен був інтегрований у впорядковане ціле, тому й життя окремої людини мало сенс і не давало приводу для сумніву. Особистість ототожнювалася з місцем людини в суспільстві: це був селянин, ремісник, лицар, а не індивід, який на власний розсуд обрав ту чи іншу професію. Соціальний порядок сприймався як природний, і, посідаючи в ньому визначене місце, людина отримувала почуття безпеки й належності. Конкуренція було відносно малою. Людина від народження отримувала власну нішу в економічній структурі, що забезпечувало їй певний рівень проживання, гарантований традицією, хоча це також зумовлювало певні економічні зобов’язання до тих, хто перебував на вищих сходинках соціальної ієрархії. Але в межах цієї соціальної ніші індивід загалом мав достатньо свободи для самовираження як у плані роботи, так і в плані економічної діяльності. Хоча тоді не було індивідуалізму в сучасному розумінні необмеженого вибору між різними життєвими сценаріями (ця свобода вибору значною мірою – абстракція), було доволі багато проявів конкретного індивідуалізму в реальному житті.

Було чимало страждань і болю, проте була й церква, яка їх пом’якшувала – вона пояснювала страждання і біль як відплату за гріхопадіння Адама й індивідуальні гріхи кожної людини. З одного боку, церква насаджувала і плекала серед людей почуття провини, однак вона ж запевняла їх у своїй безумовній любові до них, а також пропонувала спосіб здобути прощення і любов самого Бога. Стосунки з Богом були радше відносинами довіри та любові, ніж сумніву та страху. Селянин чи містянин рідко коли залишав межі своєї невеличкої території, на якій вони мешкали, і так само обмеженим, але легким для розуміння був і сам Всесвіт. Земля й людина розташувалися в його центрі, небеса чи пекло чекали на людей у майбутньому, і весь перебіг життя від народження до смерті був зрозумілим, із чіткими причиново-наслідковими переходами.

Таким чином, хоча середньовічне суспільство й було, з одного боку, добре структурованим і надавало людині почуття безпеки, з іншого – воно ж утримувало людей у кайданах. Проте й ці кайдани відрізнялися від тих, у які авторитаризм і гніт закували людство століттями пізніше. Середньовічне суспільство не позбавляло індивіда свободи лише тому, що «індивіда» не існувало як такого – людина й досі була прив’язана до спільноти первинними зв’язками. Людина сприймала себе лише крізь призму своєї соціальної ролі (яка в ті часи була також її природною роллю), а не як індивідуальну особистість. Так само й інших людина не сприймала як індивідів. Селянин, що приходив до міста, був там чужинцем, і навіть у межах самого міста люди вважали представників інших соціальних класів чужинцями. Усвідомлення власної людської індивідуальності, свого «я», світу як окремих суб’єктів тоді ще не існувало.

Нестача самосвідомості індивіда у середньовічному суспільстві класично викладена в описі середньовічної культури Якоба Буркгардта:

«У добу Середньовіччя обидва аспекти людської свідомості – погляд усередину й орієнтація назовні – спали або перебували в напівпритомному стані за єдиною спільною вуаллю. Ця вуаль була зіткана з віри, ілюзій, дитячих забобонів, і крізь неї світ здавався дуже дивним. Людина усвідомлювала себе лише як представника певної раси, народу, партії, сім’ї, корпорації, тобто як частину якоїсь загальної категорії» [27] Jacob Burckhardt, The Civilization of the Renaissance in Italy, The Macmillan Co., New York, 1921, p. 129. (Прим. авт.) .

Структура як суспільства, так і особистості людини змінилася в часи пізнього Середньовіччя. Почала послаблюватися єдність і централізованість тодішнього суспільства. Більшого значення набували капітал, індивідуальна економічна ініціатива й конкуренція, з’явився новий грошовий клас. Посилення індивідуалізму відчувалося в усіх сферах людської діяльності, у смаках, моді, мистецтві, філософії і теології. Я хочу наголосити, що цей процес мав одне значення для невеликої групи багатих та успішних капіталістів з одного боку, й інше – для широких мас селянства, особливо для міського середнього класу, для якого ці зміни означали певне зростання добробуту та нові шанси в реалізації індивідуальної ініціативи, але водночас усе, що відбувалося, загрожувало його традиційному способу життя. Цю відмінність у значенні того самого процесу для різних класів слід від самого початку взяти до уваги, оскільки психологічні й ідеологічні реакції двох різних груп обумовлені саме цією відмінністю.