Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Наша здатність вільно «вмикати» й «вимикати» свої моральні принципи... пояснює, чому люди можуть проявляти варварську жорстокість в один момент і співчуття — в інший.

Альберт Бандура [27] Цитата зі статті в New York Times про дослідження відмкнення моралі серед пов’язаних із виконанням смертної кари пенітенціарних працівників. Benedict Casey, «In the Execution Chamber the Moral Compass Wavers», The New York Times за 7 лютого 2006 року. Також див.: M.J. Osofsky, A. Bandura, Р. G. Zimbardo, «The Role of Moral Disengagement in the Execution Process», Law and Human Behavior, 29 (2005). —C. 371-393.

ЖАХЛИВІ ОБРАЗИ НАСИЛЬСТВА У В'ЯЗНИЦІ АБУ-ҐРЕЙБ

Головним поштовхом написати цю книжку було бажання краще зрозуміти, як і чому солдати американської військової поліції у в’язниці Абу-Ґрейб в Іраку здійснювали фізичне і психологічне насильство над в’язнями. У травні 2004 року фотографії цих знущань облетіли весь світ, і всі ми вперше в історії на власні очі побачили, як американці, чоловіки і жінки, застосовують жахливі тортури до мирних людей, яких вони начебто мали охороняти. Мучителі й жертви фігурують у великій кількості прикладів морального розкладу, задокументованого на цифрових носіях; фото робили самі ж військові під час своїх злочинних витівок.

Навіщо ж вони створили і зберігали цифрові докази своїх незаконних дій? Адже злочинці розуміли, що на них чекають великі неприємності, якщо фотографії хто-небудь побачить. Ці «трофейні фотографії» нагадують знімки мисливців минулого, які позували зі своїми мертвими тваринами. На фото ми бачимо усміхнених чоловіків і жінок у момент, коли вони знущаються з «нижчих істот». Вони б’ють в’язнів руками, кулаками й ногами; стрибають їм на ноги; ми бачимо, як роздягнених догола людей з мішками на головах силоміць вишикували в ряди або склали в піраміди; бачимо чоловіків з жіночою білизною на голові; бачимо, як чоловіків-в’язнів змушують мастурбувати й імітувати оральний секс, а усміхнені жінки-наглядачі знімають це все на фотоапарат чи відеокамеру; ми бачимо в’язнів, підвішених протягом тривалого часу на камерних балках; бачимо, як в’язнів тягають за собою навкарачки в собачих нашийниках; як на людей спускають бійцівських собак.

Хрестоматійним образом, який зрикошетив від темниці на вулиці Іраку, а звідти — в усі куточки земної кулі, став образ «людини-трикутника»: в’язень у трикутному каптурі стоїть на картонній коробці в напруженій позі з витягнутими руками, а до його пальців під’єднано електричні дроти. Йому сказали: якщо він втомиться і впаде, то отримає смертельний удар струмом і помре, як на електричному стільці. Неважливо, що дроти нікуди не ведуть, — важливо, що чоловік, зображений на фотографії, повірив у цю брехню. Можна лише здогадуватися, що він відчував. Були навіть огидніші фотографії, які американський уряд вирішив не показувати громадськості, тому що вони, безсумнівно, завдали б нищівного удару по репутації американських військ, по адміністрації президента Буша та остаточно підірвали б до них довіру. Я бачив сотні цих фотографій, і вони справді жахливі.

Мене глибоко засмутили ці страждання, ці вияви зверхності, ця байдужість до принижень, завданих безборонним в’язням. Був вражений тим, що одна з кривдниць, якій щойно виповнився двадцять один рік, назвала всі ці знущання «просто розвагами й іграми».

Я був вражений, але не здивований. Медіа та звичайні люди всього світу не могли зрозуміти, як ці семеро чоловіків та жінок, яких військове керівництво оголосило «баламутними солдатами» і «паршивими вівцями», могли творити таке жахіття. Натомість ось що мене здивувало: що ж за обставини склалися в тому тюремному блоці й яким чином вони розхитали баланс, змусивши хороших військових здійснювати такі погані вчинки? Безумовно, ситуаційний аналіз таких злочинів не виправдовує їх із моральної точки зору. Я радше хотів знайти сенс у цьому безумстві. Я хотів зрозуміти, як і чому характери цих молодих людей піддалися такій сильній трансформації за такий короткий проміжок часу. Що було в цій ситуації таке, що змусило їх творити всі ті немислимі речі?

ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ: АБУ-ҐРЕЙБ І СТЕНФОРДСЬКА В'ЯЗНИЦЯ

Причина, чому я був вражений, проте не здивований образами того, що відбувалося в «крамничці жахіть» в Абу-Ґрейб, полягала в тому, що раніше я вже таке бачив. Тридцять років тому я став свідком не менш страхітливих сцен. Це було в ході проекту, яким я керував і який я сам же й створив: голі в’язні, закуті в ланцюги, з мішками на головах; охоронці, що наступають на спини в’язням, що відтискаються; охоронці, які змушують в’язнів проходити через сексуальне приниження; в’язні, що переживають неймовірний стрес. Деякі кадри, зняті під час мого експерименту, майже достоту повторювали фотографії, зроблені в тій далекій сумнозвісній іракській в’язниці Абу-Ґрейб.