Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Утім, немає виправдань невігластву й невтручанню громадян, особливо якщо йдеться про фанатичні симпатії, які змушують людей змінювати думку щодо політичних рішень просто через особу, яка за них агітує. Якщо громадськість не має жодного уявлення про суть проблеми й голосуватиме, базуючись на тому, хто їй до вподоби, а не на власних бажаннях, складно звинувачувати політиків і фахових радників у тому, що виборці самі наплутали. Як може функціонувати республіка, якщо народ, який наділив повноваженнями своїх представників розв’язувати питання війни та миру, не може відрізнити Аґрабу, Україну та Сирію?

Інакше кажучи, коли громадськість заявляє, що її обдурили чи нічого їй не сказали, фахівцям і політикам лишається тільки запитати: «Звідки ви знаєте?».

Коли пересічні люди нехтують фаховістю й заявляють, що ситі досхочу всім і всіма, вони забувають, що обрані ними люди все ще мають ухвалювати рішення — щодня щодо нескінченного виру проблем. Ці чиновники не можуть собі дозволити розкіш гидування фахівцями та опитуваннями, щоб повернутися до своїх телевізорів, комп’ютерів та ігрових джойстиків. Вони мають зобов’язання; часом ідеться про життя й завжди — про гроші. Держслужбовці вирішують усе: від правил дорожнього руху до догляду за дітьми. Ці рішення й те, як вони втілюються, впливатимуть на життя громадян: поінформованих і невігласів, залучених у процес, і тих, кому все байдуже.

Колапс довіри між громадськістю, фахівцями та обраними чиновниками в республіці відбувається у всіх напрямках. Особливо громадськість має бути спроможна довіряти лідерам та їхнім радникам. Проте ці стосунки стає неможливо підтримувати, якщо пересічні громадяни не мають жодного уявлення, про що йде мова та чого вони хочуть.

Коли довіра руйнується, невігластво за допомогою цинічної маніпуляції можна перетворити на політичну зброю. Антиінтелектуалізм по суті є інструментом хиткої демократії, бо стабільна демократія в умовах будь-якої культури покладається на громадськість, яка справді розуміє власний вибір. Більшості обивателів, які вже ставляться підозріло до освічених людей, багато не треба, щоб повстати проти фахівців, особливо коли такі бунти цинічно очолюють інші інтелектуали.

У 1942 році президент Франклін Рузвельт попросив радіослухачів піти й купити мапу, щоб слідкувати за його розповіддю про перебіг Другої світової війни. Мапи були швидко розпродані по всій країні. У 2006-му, менш ніж за шістдесят п’ять років, національне дослідження з’ясувало, що майже половина американців віком від вісімнадцяти до двадцяти чотирьох років (тобто ті, хто, найімовірніше, воюватиме в разі війни) не вважала за необхідне знати розташування країн, де відбувалися важливі події. [167] Джейкобі, «Америка, що тупіє». За десять років, під час виборів 2016-го, Дональд Трамп викликав оплески, підсумувавши свій підхід до терористів Близького Сходу: «Я вибив би з них це лайно бомбами. Я підірвав би труби, нафтоочисні заводи, я підірвав би кожен сантиметр, щоб від них нічого не лишилося».

Республіка, якщо ви її втримаєте. Або якщо зможете знайти її на мапі.

Зрештою, — і це бентежить найбільше, — громадяни західних демократій і особливо американці вже не розуміють саму концепцію демократії. Можливо, саме це, більше ніж усе інше, роз’їдає стосунки між фахівцями та звичайними людьми. Ці стосунки не демократичні. Усі люди не можуть бути однаково обдарованими чи розумними. Проте демократичні суспільства завжди спокушаються цим наполяганням на рівності, яка, коли їй дати волю, стає гнітючим невіглаством.

Це, на жаль, і є той стан, у якому перебуває сучасна Америка. Громадяни вже не розуміють, що демократія — це засіб для політичної рівності, коли кожна людина має один голос і всі рівні перед законом. Натомість американці зараз уважають демократію становищем буквальної рівності, де всі думки на будь-які теми у світі однаково цінні. Відчуття важливіші за факти: якщо люди думають , що вакцини шкідливі, чи вважають , що половина бюджету США йде на міжнародному допомогу, то суперечити їм «недемократично» та «елітарно».

Це не нова проблема, і вона притаманна не лише Сполученим Штатам Америки. Британський письменник Клайв Льюїс давно попереджав про небезпеку демократії, коли люди вже не розрізняють політичної та буквальної рівності. Про це йшлось у його есе 1959 року, де з’явився один із найвідоміших літературних персонажів Льюїса, прекрасний і злий демон на ім’я Скрутейп.