Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Промінь надії в тому, що експерти, здається, повстають проти нападів на фаховість. Наприклад, засуджуючи результат Брекзиту, Джеймс Трауб прямо сказав, що для захисників класичного західного лібералізму настав час «повстати проти нетямущих мас». [171] 171 Джеймс Трауб, «Настав час елітам повстати проти нетямущих мас», Foreign Policy, 28 червня 2016 року. Джеймс Трауб, «Настав час елітам повстати проти нетямущих мас», Foreign Policy, 28 червня 2016 року. Звісно, це означало б ризикувати тим, що вас відразу звинуватять у жахливому елітаризмі — це звинувачення в Америці завжди було вагомішим, ніж у більш стратифікованих культурах Європи та світу. Як визнав сам Трауб, «варто сказати, що люди спантеличені, і завдання лідерів у тому, щоб усе їм пояснити. Чи це елітаризм? Може, і так; можливо, ми настільки схильні переходити на особистості, що зараз елітаризмом уже є довіра до аргументів, фаховості та уроків історії».

Попри все, професіонали із низки галузей у багатьох країнах уже, здається, ситі цим досхочу. Іронічно, але після виходу моєї оригінальної статті про смерть фаховості зі мною зв’язалися науковці, лікарі, юристи, викладачі й багато інших фахівців із Америки та інших країн. Вони розповіли не лише про своє роздратування, але й про гнів і засмучення через зруйновані стосунки з пацієнтами, клієнтами, студентами і навіть друзями. І все це відбулося через те, що фахівці нарешті вимагають припинити хибні повчання щодо тем із їхньої сфери компетенції.

Особливо, здається, це все набридло лікарям. Візьмімо недавній смішний приклад: у 2015 році Кіммел (знову він) запустив сатиричну соціальну рекламу, де справжні лікарі з лайкою виступали проти впертих пацієнтів, які боялися щеплень. «Пам’ятаєте, коли у вас був поліомієліт? — питав один із лікарів. — Ні, не пам’ятаєте, бо ваші батьки вас /лайка/ вакцинували». Інший казав: «Я що, повинен витратити свій єдиний вихідний на те, щоб поговорити з вами, ідіотами, про вакцини?..». І тут утручався ще один лікар, продовжуючи: «Бо ви послухали якогось мудака, що прочитав розсилку в електронній пошті?».

Відеоролик Кіммела став вірусним, про нього писали головні медіа і його подивилися (на момент, коли я це пишу) більше восьми мільйонів разів тільки на ютубі. Реакція, звісно, була швидкою. Сайти на зразок Infowars.com і блогери, які виступають проти щеп­лень (ну, звісно), називали лікарів невігласами, інструментами корумпованої системи та іншими звичними образливими словами. Але хвиля антивакцинації зараз, схоже, спадає — частково через те, що професіонали та їхні прихильники вирішили користуватися медіа та інтернетом так само, як і прихильники теорій змов.

Ці зусилля в медіа врятують життя деяким дітям, але цього недостатньо, щоб побороти кампанію проти усталених знань або щоб знешкодити її вплив на американську демократію. Зрештою, фахівці не можуть вимагати, щоб громадяни звертали увагу на довкілля. Не можуть наполягати на тому, щоб люди нормально харчувалися чи більше приділяли часу спорту. Вони не в силах за вухо відтягти громадян від останніх реаліті-шоу й змусити натомість подивитися на мапу. Не можуть вилікувати нарцисизм, видавши указ.

Нехай це звучить трагічно, але я думаю, що можливим розв’язанням може стати небачена катастрофа. Це може бути війна або економічний колапс. (Маю на увазі масштабну війну, що торкнеться Америки більше, ніж віддалені конфлікти, де б’ються хоробрі добровольці, або справжню велику кризу, а не просто економічний спад початку ХХІ століття). Це може вилитись у демагогію невігласів (цей процес уже почався в Сполучених Штатах і Європі) або в прихід до влади технократів, яким забракне терпіння і вони перетворять голосування на просту формальність.

Для виникнення яскравої інтелектуальної та наукової культури на Заході й у Сполучених Штатах знадобилася демократія й покірна толерантність. Без цих чеснот знання та прогрес стануть жертвами ідеологічних, релігійних і популістських атак. Нації, що спокусилися на таке, пережили жахливі епізоди, включно з масовими репресіями, матеріальною та культурною бідністю й поразками у війні.

Я все ще вірю в американську систему і в те, що народ Сполучених Штатів здатен позбутися самозаглиблення та ізоляції й узяти на себе громадянські обов’язки. Йому це вдалось у 1941-му, потім знову після випробування В’єтнамом і Вотерґейтом і ще раз — після терактів 11 вересня 2001 року. Утім, щоразу американці відкочувалися назад у самовдоволення і щоразу яма невігластва та незадоволення, яку самі собі копали, ставала глибшою. Колись вони вже можуть не побачити звідти світла.