Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Нічого не може бути гірше, ніж коли демократія і фахова спільнота сплітаються в корупційні зв’язки, бо ні демократичні лідери, ні їхні експертні радники не хочуть мати справу з нетямущими виборцями. У такій ситуації фаховість уже служить не суспільним інтересам, а лише певним політичним групам і просто намагається задовольнити суспільство. Ми вже небезпечно близько до таких наслідків у сучасній Америці.

Проблеми з відповідальністю фахівців ускладнюються ще й тим, що більшість американців, здається, не розуміє власної системи управління. Сполучені Штати — це республіка , а не демократія . Слово «республіка» вже й не почуєш, і це дозволяє зрозуміти, наскільки сучасні американці плутають демократію, тобто загальну політичну філософію, із республікою — визначенням форми правління. У 1787 році Бенджаміна Франкліна, імовірно, спитали, що буде після Конституційної конвенції у Філадельфії. «Республіка, — відповів він, — якщо ви її утримаєте». Сьогодні більшим викликом є знайти когось, хто знав би, що таке республіка.

Це важливо, бо звичайні люди надто легко забувають, що республіканська форма правління не передбачала колективного ухвалення рішень щодо складних питань. Так само вона не була задумана, щоб нею управляла невеличка група технократів чи інших фахівців. Натомість республіка мала бути засобом, який дасть поінформованим виборцям (головне слово тут поінформованим ) можливість обирати представників, які ухвалюватимуть рішення від їхнього імені.

Класичне американське мислення, можливо, ґрунтується на славі Афін, але США — не Афіни й ніколи не мали бути агорою, місцем народних зборів. І американці мають бути за це вдячними. Як писав Малколм Гладуелл [160] На українському ринку є такі книжки Малколма Гладуелла: «Неординарні. Історії успіху» («КСД», 2016), «Спалах! Сила несвідомих думок, або Як не заважати мозку приймати рішення» («КСД», 2017), «Поворотний момент. Як дрібні зміни спричиняють великі зрушення» («КСД», 2017) та «Давид і Голіаф: Аутсайдери, невдахи і мистецтво перемагати гігантів» («КСД», 2017). — Прим. ред. у 2010 році, великі організації не ухвалюють рішення, опитуючи кожного, хай якими демократичними вони не видаються.

Автомобільні компанії мудро використовують мережеву систему для організації сотень постачальників, а не для розробки автомобілів. Ніхто не вірить у те, що формування цілісної філософії виробництва може здійснювати розгалужена організаційна система без лідерів. В умовах мережевих систем, які не мають централізованої структури лідерства й чітких ліній підпорядкування, складно досягти консенсусу й поставити цілі. Мережі не можуть мислити стратегічно та хронічно схильні до конфліктів і помилок. Як можна ухвалити складні рішення про тактику чи стратегію або філософські напрямки, якщо всі рівні? [161] Малколм Гладуелл, «Маленька зміна: чому революцію не твітитимуть», New Yorker, 4 жовтня 2010 року.

Це один із викликів, які мала б подолати республіканська форма правління. Навіть коли люди розуміються на своїй справі, вони не можуть з’єднати власні рішення в цілісну політику з таким успіхом, як угадують вагу бика чи ціну акцій. Республіка дозволяє меншій групі людей приходити до спільного знаменника, працюючи із часто несумісними вимогами суспільства.

З’ясувати ж, чого хоче суспільство, дуже складно, якщо виборці не розуміються на жодному з питань, про які йдеться. Пересічні люди скаржаться на те, що ними керують фахівці, і вимагають більшого залучення до розв’язання складних питань національного рівня. Утім, багато з них гнівається й вимагає цього, відмовившись виконувати власну роль у громадському житті, яка полягає в тому, щоб бути достатньо поінформованими та політично грамотними для обрання представників, які діятимуть від їхнього імені. Як сказав Ілля Сомін, «коли урядових чиновників обирають, базуючись на невігластві, вони потім управляють не лише тими, хто за них голосував, а й рештою суспільства. Керуючи людьми, ми маємо моральне зобов’язання робити це принаймні з притомним рівнем знань». [162] Ілля Сомін, «Політичне невігластво в Америці», у виданні Марка Бауерлейна та Адама Беллоу, The State of American Mind (West Conshohocken, PA: Templeton, 2015), 166.

Я не буду тут розхвалювати американську форму представницької демократії, особливо беручи до уваги той факт, що ще є повно примірників «Нотаток федераліста» (The Federalist Papers). Але смерть фаховості та напади на усталені знання підривають основу республіканської системи правління. Ба гірше: такі напади — це кампанії, керовані найменш спроможними цю систему замінити. Найгірше поінформовані люди серед нас, здається, є тими, хто найдужче зневажає фахівців і вимагає більше голосів у справах, на яких не розуміється і не зробив жодних зусиль, щоб щось про них дізнатися.