Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Чи означає це, що в природничих науках фахівці частіше ловлять себе на сумнівних чи підроблених результатах, ніж у соціальних? Напевне, ні. Коли дослідники раку спробували відтворити певний експеримент у цій галузі, вони стикнулися з тими самими проблемами, що й психологи. Деніел Енґбер, автор зі Slate.com, у 2016 році писав про групу науковців, які здійснювали біомедичні дослідження й теж прийшли до «кризи відтворення», як і згадані вище психологи. Енґбер зауважив, що за деякими оцінками «половина результатів базується на хиткому ґрунті, і їх може бути нереально повторити в інших лабораторіях. Через це не просто не вдається знайти ліки від раку: дослідження взагалі не надають жодних корисних даних». [122] Деніел Енґбер, «Дослідження раку дефективне», Slate.com, 19 квітня 2016 року. Перешкоди до відтворення були такими самими, як і в суспільних науках: недбалість, віддаленість у часі, нездатність відтворити такі самі умови тощо.

Отже, ми переходимо від підробок до праць, які можуть бути просто недбалими. Це надто складна тема, щоб братися за неї в цій книжці, але «криза відтворення» в науковій спільноті не базується виключно на підробках. На додачу до фізичних і часових обмежень ідеальної відтворюваності існує ще слабкий контроль грантів, інтенсивний тиск академічних установ, зацікавлених у тому, щоб були результати, які можна опублікувати (хай навіть незначні), і тенденція серед науковців викидати свою попередню роботу геть, щойно виходить стаття.

Дослідження в соціальних і гуманітарних науках особливо важко відтворити, бо вони базуються не на експериментальних процедурах, а на фахових інтерпретаціях розрізнених праць або подій. Книжка з літературної критики точно відповідає власній назві — це критика. Не наука. Утім, це фахові судження, що вимагають глибоких знань теми. Так само й вивчення Карибської кризи — це не те саме, що науковий експеримент у природничій сфері. Ми ж не можемо знову й знову переживати жовтень 1962 року, тому автор, вивчаючи наслідки кризи, пропонує фаховий аналіз історичних подій. Таке дослідження може повнитися хиткими висновками, але це радше сировина для подальших дискусій, аніж випадок професійного порушення.

Утім, і в суспільних та гуманітарних науках також були випадки відвертого шахрайства. У 2000 році історик з Університету Еморі на ім’я Майкл Беллісайлз виграв престижну нагороду Колумбійського університету — премію Банкрофта за книжку під назвою «Озброєна Америка», у який намагався спростувати ідею, що американські уявлення про володіння зброєю походили не з раннього колоніального періоду, а ґрунтувалися на інших подіях, що сталися на століття пізніше. Дослідження поляризувало думки, бо в ньому стверджувалося, що приватне володіння зброєю було не характерне для ранньої Америки.

Знову-таки, дослідження, що могло лишитися непоміченим, привернуло пильнішу увагу через свою тему, адже прихильники обмеженого та вільного володіння зброєю відразу ж зайняли відповідні позиції з цього питання. Коли ж інші вчені намагалися з’ясувати, на які джерела посилався Беллісайлз, вони дійшли висновку, що автор або помилково їх використав, або взагалі вигадав. Колумбійський університет відкликав нагороду. В Еморі здійснили власне дослідження і з’ясували: навіть якщо деякі помилки Беллісайлза можна списати на його некомпетентність, то все одно виникали питання до його чесності як науковця. Невдовзі після цього Беллісайлз звільнився. Книга була відкликана видавцем, хоча пізніше її опублікувало невеличке комерційне видавництво.

У 2012 році автор на ім’я Девід Бартон видав книжку про Томаса Джефферсона. Він не мав професійної історичної освіти, але був популярною людиною серед євангельських християн. (У 2005 році Time додав його до списку 25 найвпливовіших євангелістів Америки). Книжка Бартона викликала захоплення та схвалення серед провідних консерваторів, включно з Майком Гакабі, який мітив у президенти в 2008 році, та істориком, що пішов у політику, Ньютом Ґінґрічем.

Як і у випадку з дослідженням Беллісайлза, праця Бартона привернула значну увагу через свій політичний підтекст і популярність автора. Навіть назва книжки нічого не приховувала: «Вигадки про Джефферсона: розвінчуючи міфи про Томаса Джефферсона, яким ви завжди вірили». У цій книжці йшлося про те, що сучаcні історики не лише викривили особисте життя Джефферсона, але й не взяли до уваги, скільки його думок насправді відповідають теперішнім консервативним поглядам. Зважаючи на захоплення Джефферсона французькою революцією, а також те, що пізніше він асоціював себе з лібералізмом (на противагу його консервативному супернику Джону Адамсу), це була смілива заява.