Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Розумію, що недобре жалітися на буяння новин та інформації в цифрову епоху, але я все одно скаржитимуся. Зміни в журналістиці, як і доступніший інтернет та вища освіта, мали несподівано руйнівний ефект на стосунки між фахівцями та звичайними людьми. Замість того, щоб робити людей поінформованішими, багато з так званих новин ХХІ століття ще більше заплутують і бентежать обивателів, а часом і самих фахівців.

Експерти в таких обставинах стикаються з дошкульним викликом: стає дедалі більше новин, а люди, здається, знають дедалі менше, і ця тенденція триває вже принаймні чверть століття. Парадоксально, але це проблема, яка поглиблюється, а не розв’язується. Люди не лише менше знають про довколишній світ, а й менше ним цікавляться попри доступ до більшої кількості інформації, ніж будь-коли раніше.

Ще в 1990 році, наприклад, дослідження, здійснене організацією Pew Trust, попереджало, що віддалення від важливих громадських питань було характерніше для людей віком до тридцяти років, хоча саме вони мали б бути найбільш сприйнятливими до нових джерел інформації на зразок кабельного телебачення та електронних медіа, які тоді щойно з’являлися. Це виразна зміна американської громадянської культури, як зауважувалось у дослідженні.

Протягом останніх п’ятдесяти років рівень поінформованості молодших членів суспільства був принаймні не нижчим, ніж у старших людей. У 1990 році це вже не так. (...) Люди віком до тридцяти знають менше, ніж їхні попередники. І вони менше цікавляться подіями навколишнього світу. Соціологи завжди помічали, що молодші люди зазвичай дещо слабше цікавляться політикою та серйозними проблемами. Але ця різниця значно загострилася. [84] Дослідницький центр Pew, «Вік байдужості: дослідження того, як молоді американці бачать новини», 28 червня 1990 року, 1.

Ці респонденти тепер уже самі середнього віку, і їхні діти, на жаль, не кращі за них. Дослідження 2011 року, здійснене Чиказьким університетом, з’ясувало, що американські випускники коледжів «не змогли значно покращити критичне мислення та навички доведення власної думки протягом чотирьох років навчання». Утім, ще більше бентежить те, що їм також «не вдалося підготувати ґрунт для подальшого залучення в громадське життя». [85] Річард Арум, «Випускники коледжів: задоволені, але без керма та вітрил», у виданні Марка Бауерлейна та Адама Беллоу, The State of American Mind (West Conshohocken, PA: Templeton, 2015), 73. Як і їхні батьки, ці молоді люди не тільки менше знали, ніж від них очікувалося, а й менше цікавилися тим, як застосувати власні скромні знання до виконання своїх громадянських обов’язків.

Тож коли обиватель атакує фахівця фразою «я читав таке в газеті» чи «я бачив таке в новинах», це може нічого не означати. Звісно, та інформація могла взагалі бути не з новин чи газети, а з чогось, що лише нагадує джерело новин. Імовірно, така фраза насправді означає «я щось таке бачив на сайті, який часом лайкаю, і мені там сказали те, що я хотів би почути». Так дискусія заходить у глухий кут: питання, про яке йшлося спочатку, поглинається й губиться в спробах розплутати те, яка саме хибна інформація викликає суперечку.

Як же так сталося? Як люди можуть настільки не сприймати факти та знання у світі, де на них увесь час сиплеться інформація? Коротка відповідь, що стосується журналістики й може стосуватися багатьох сучасних інновацій, полягає в тому, що технології зіштовхнулися з капіталізмом і дали людям бажане, навіть якщо воно не несло жодної користі.

Розумію, що, критикуючи журналістику та сучасну медіаіндустрію, я ризикую порушити Першу директиву професіоналів: ніколи не кажи іншим фахівцям, як їм виконувати свою роботу. Хоч я й не фахівець із журналістики, але споживаю її продукцію. У своїй роботі покладаюся на новини як викладач і як політичний аналітик. Щодня мушу долати перешкоди, з якими стикається будь-який фахівець у спробах донести суть складних подій звичайним людям. І в певному сенсі сучасні методи зробили моє завдання: допомагати людям зрозуміти складний світ — важчим, ніж будь-коли.

Виклики фаховості та усталеним знанням, які живить сучасна журналістика, походять із тієї самої проблеми, що руйнує й інші сфери американського життя, — усього забагато.

У ХХІ столітті існує більше джерел новин, ніж будь-коли раніше. Завдяки радіо, телебаченню та інтернету люди мають легкий доступ до таких джерел, можуть їх використовувати та обговорювати ширше, ніж доти. Це бенкет інформації, де вона подається з різним гарніром і сервірується в будь-який спосіб. То чому ж люди лишаються такими впертими невігласами, відкидають новини з фаховими думками та порадами, навіть якщо мають до них безперешкодний доступ? Бо новин забагато і вони надто тісно переплетені з розвагами.