Томас Ніколс - Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Отже, шоколад не зробить вас стрункішими. Але чи знали ви, що Західний берег ріки Йордан і Сектор Гази, окуповані палестинські території по обидва боки Ізраїлю, з’єднані мостом, на якому Ізраїль часом зловмисне обмежує палестинський рух? Про це також ви могли читати в «новинах». У 2014 році онлайн-журнал Vox, що позиціонує себе як джерело, яке доступно пояснює складні проблеми, опублікував «11 головних фактів для розуміння кризи між Ізраїлем і Сектором Гази». У факті номер один ішлося про цей самий міст.

Його нема.

Vox виправив помилку. Автор заявив, що бачив статтю про проект такого моста, але не зрозумів, що його так і не побудували, аж поки критики не висміяли Vox. Як зауважила авторка Моллі Гемінґвей, жоден журналіст не здатний уникнути помилок і мало хто може бути фахівцем із будь-якої теми, але «міст до Сектора Гази» — це не «помилка в імені або незнання якоїсь прихованої деталі», а «абсолютне незнання регіону». [82] Моллі Гемінґвей, «Слоганом Vox має бути «Пояснюємо новини неправильно, не раз», TheFederalist.com, 17 липня 2014 року. Як у випадку з усіма виправленнями, можна тільки здогадуватися, скільки людей пам’ятають саму статтю і не пригадують спростування.

Vox часто стає предметом такої критики, і недарма. На початку 2016 року у виданні з’явився заголовок: «Найрадикальніше, що зробили “Чорні Пантери”, — це те, що вони дали дітям безкоштовний сніданок». «Пантери» — радикальне угруповання, засноване в кінці 1960-х, поєднувало чорний націоналізм із марксизмом-ленінізмом і було причетне до численних випадків насильства та вбивств, включно з перестрілками з поліцією. Вони точно не були дружелюбними працівниками дитсадка. Стаття Vox змусила колумніста Daily Beast Майкла Мойнігена твітнути: «Пам’ятаєте, щоб автори, які бралися щось пояснювати, мали хоч найменше уявлення про те, що пояснюють? І я не пам’ятаю».

Отже, шоколад — не диво для схуднення, а моста між Сектором Гази та Західним берегом ріки Йордан немає. Може, і «Пантери» були трохи жорсткішими, ніж ми пам’ятаємо? Але ви, мабуть, не в курсі про справжнє значення Великодня для християн, коли святкують воскресіння Ісуса Христа і Його вознесіння прямо на небеса. Так написали в New York Times у 2013 році. Тепер уже в госпелах щось там кажуть про те, що Ісус десь ще спочатку ходив по землі, але це, напевне, просто версія, на яку щовесни посилаються місцеві прихожани та духовенство. Може, ці люди й мають рацію та дипломи з теології, але хто вони такі, щоб сперечатися з New York Times?

У світі більше мільярда християн, і вражає те, що мало хто помітив таку помилку. New York Times тихенько випустила, можливо, одне з найстриманіших виправлень в історії газети: «Попередня версія цієї статті хибно схарактеризувала християнське свято Великодня. Це святкування воскресіння Христа із мертвих, а не Його вознесіння на небеса». [83] Елізабетта Поволедо, «Папа Римський закликає до “миру у всьому світі” в першому великодньому зверненні», New York Times online, 31 березня 2013 року. Це точніше озвучення офіційної версії, але попереднє хибне тлумачення означає, що хтось у Times не має жодного поняття про історію Томи невіруючого чи про інші загальновідомі культурні відсилки, що походять із епізодів Нового Заповіту, коли Ісус являється особисто, а не відразу підіймається ліфтом на останній поверх у Великодню неділю.

Якщо вас утомлює слідкувати за всією цією хибною інформацією, завжди можна розслабитись і почитати художню літературу. Наприклад, вашу увагу може привернути Івлін Во. Зрештою, Во перебуває в списку «ста найкращих письменниць усіх часів», опублікованому в 2016 році журналом Time, тому варто глянути її твори.

От тільки Івлін Во був чоловіком. Він жив до 1966 року.

Такі неймовірні помилки — це не просто продукт інтернет-­епохи.

На передовиці Washington Post більше тридцяти років тому було вказано, що Ірландія — член НАТО, що мало б стати шоком не лише для знаменитого своєю нейтральністю народу цієї країни, але й для СРСР та США. Усі припускаються помилок, включно з фахівцями, журналістами, редакторами та фактчекерами. Таке буває.

Проте, на жаль, такі помилки трапляються значно частіше в новій журналістиці ХХІ століття. Ситуацію погіршує ще й те, що в інтернеті хибна інформація поширюється швидше й тримається набагато довше. У світі постійного оновлення інформації, яка прибуває на великій швидкості і є доступною цілодобово, журналістика часом більше сприяє смерті фаховості, аніж запобігає їй.