Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Людина, що усвідомлює теперішнє, жива, бо знає, як почувається, де й коли перебуває. Вона знає, що після її смерті дерева все ще стоятимуть, але вона не зможе подивитись на них знову й тому хоче побачити їх настільки гостро, наскільки це можливо.

Спонтанність. Спонтанність означає можливість, свободу вибору й вираження своїх почуттів із можливого їх набору (почуття Батька, Дитини або Дорослого). Це означає звільнення, звільнення від примусу грати в ігри й відчувати лише ті почуття, яких людину навчили.

Близькість. Близькість означає спонтанну, вільну від ігор відвертість людини, яка усвідомлює теперішнє; звільнення ейдетичної, незіпсованої Дитини з усією її наївністю. Експериментально можна показати [43] Ці експерименти досі перебувають на експериментальній стадії на Семінарах з соціальної психіатрії у Сан-Франциско. Ефективне експериментальне використання транзакційного аналізу вимагає спеціальної підготовки й досвіду, так само, як ефективне експериментальне використання хроматографії або інфрачервоної спектрофотометрії. Відрізнити гру від розваги не легше, ніж відрізнити зірку від планети. Див. Berne, E. «The Intimacy Experiment». Transactional Analysis Bulletin . 3: 113, 1964. «More About Intimacy». Ibid . 3: 125, 1964. , що ейдетичне сприйняття викликає прихильність, а щирість мобілізує позитивні почуття, тож існує навіть така річ, як «однобічна близькість», – явище добре відоме, хоча й не під цією назвою, професіональним спокусникам, які можуть змусити партнерів захопитися ними, але не захоплюватись самі. Вони роблять це, заохочуючи іншу людину дивитись на них прямо та говорити з ними розв’язно, водночас як вони лише прикидаються, що така поведінка – взаємна.

Оскільки близькість істотно залежить від природної Дитини (хоча виражається в складній психологічній і соціальній матриці), вона призводить до хороших наслідків, якщо відбувається без втручання ігор. Зазвичай саме адаптація до впливів Батька псує близькість, і, на жаль, наразі це найбільш поширене явище. Але поки дитина є вільною від цих впливів, вона має здатність [44] Деякі немовлята були спотворені або голодували з перших днів життя (виснаження, кольки) і тому ніколи не мали шансу використати цю можливість. до справжньої близькості, як показано експериментально.

Батьки свідомо чи несвідомо від самого народження навчають своїх дітей, як поводитися, пити, відчувати та сприймати. Звільнення від цих впливів є нелегкою справою, адже вони глибоко вкоренилися і протягом перших двох або трьох років життя є необхідними для біологічного та соціального виживання. Справді, таке звільнення взагалі можливе лише тому, що людина починає своє життя автономно, тобто здатна до усвідомлення, спонтанності та близькості й має певну свободу дій, щоб вирішити, які настанови своїх батьків використовуватиме. У певні окремі моменти на початку життя людина вирішує, як буде адаптуватися до них. Така адаптація полягає у низці рішень, які пізніше можна скасувати, оскільки за сприятливих умов рішення взагалі є зворотними.

Отримання автономії складається зі звільнення від усіх невідповідностей, описаних у розділах 13, 14 та 15. І таке звільнення не буває остаточним, адже це постійна боротьба зі старими звичками.

По-перше, як описано у розділі 13, варто відкинути племінні та сімейні традиції, як у випадку з новогвінейськими сільськими жителями Маргарет Мід [45] Mead, M. New Ways for Old . William Morrow & Company, New York, 1956. . Відтак варто відкинути вплив власних батьків, соціальне та культурне тло. Те саме треба зробити з вимогами сучасного суспільства в цілому, і, нарешті, з перевагами свого безпосереднього соціального кола. Після цього потрібно відмовитись від усіх переваг, отриманих Мурмилом або Нікчемою, описаних у розділі 14. Далі людина отримує особистий та соціальний контроль так, що всі класи поведінки, описані в «Додатку», за винятком, можливо, мрій, стають предметом її власного вибору. Тоді людина буде готова до стосунків, вільних від ігор, як показано в розділі 15. У такий момент вона зможе розвинути свої здібності до автономії. По суті, вся ця підготовка полягає у дружному розлученні зі своїми батьками (та іншими Батьківськими впливами), так, щоби вони час від часу навідувались у гості, але більше не мали права домінувати.

Похмура картина, представлена в частинах I і II цієї книги, в якій людське життя здебільшого є процесом проводження часу до візиту смерті або Санта Клауса, з обмеженим вибором, якщо такий взагалі є, – це загальне, але не обов’язкове явище. Деякі щасливці мають щось, що перевершує усі класифікації поведінки, – усвідомлення теперішнього, спонтанність і близькість, які дають більше користі, ніж ігри. Але всі три явища можуть бути страшними й навіть небезпечними для непідготовлених людей. Можливо, для більшості з них краще залишатись такими, якими вони є, і шукати вирішення проблем у популярних соціальних методах, наприклад «єднанні» з іншими людьми. Це може означати, що для людства в цілому немає жодної надії, проте надія існує для певних його представників.