Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Антитеза. Антитеза має вирішальне значення для терапевтичного прогресу та полягає в іронічному ставленні до вищезазначеної ситуації. Якщо дозволити цій грі продовжуватись, вона може тягнутися протягом багатьох років, після чого пацієнт може подумати, що має «терапевтичний досвід», під час якого він «виявив ворожість» та навчився «розпізнавати свої почуття», тому це надає йому перевагу над менш щасливими колегами. Тим часом із ним не трапилося нічого значущого, та й час, згаяний на це, можна було б використати з більшою ефективністю для себе.

Іронічне ставлення до цієї ситуації спрямоване не проти пацієнтів, а проти їхніх учителів та культурного середовища, яке заохочує таку витонченість. Вчасна іронія може допомогти їм здихатися Батьківського впливу та призвести до нормальних транзакцій одне з одним. Замість того щоб культивувати почуття у тепличній атмосфері, вони дадуть їм змогу рости природно, аби зібрати врожай, коли той дозріє.

Найбільш очевидною перевагою цієї гри є зовнішня психологічна, оскільки вона дозволяє уникнути близькості шляхом створення спеціальних умов, за яких почуття можна висловити, і певних обмежень у відношенні реакцій присутніх.

Теза. Цю гру можна відтворити в будь-якій професійній ситуації, адже вона не обмежується лише колом психотерапевтів та соціальних працівників. Та проте частіше за все й найбільш яскраво вона втілюється в життя соціальними працівниками з певним типом підготовки. Автор розглянув аналіз цієї гри за цікавих обставин. Усі гравці в покер уже вибули з гри, залишилося лише двоє: дослідник-психолог і бізнесмен. Бізнесмен, який мав гарні карти, зробив ставку, а психолог, що мав безпрограшний розклад, підвищив її. Бізнесмен виглядав здивованим, після чого психолог жартома зауважив: «Не турбуйся, я тільки намагаюся допомогти тобі!» Бізнесмен завагався і нарешті поставив свої фішки. Психолог показав переможну комбінацію, а бізнесмен з відразою кинув свої карти. Решта присутніх розсміялася через жарт психолога, а переможений із прикрістю додав: «Дійсно допоміг!» Психолог із розумінням подивився на автора, натякаючи на те, що жарт стосувався психіатрії. Саме в той момент структура гри стала йому зрозумілою.

Працівник, терапевт або людина іншої схожої професії дає кілька порад клієнтові чи пацієнту. Пацієнт повертається і повідомляє, що порада не мала бажаного ефекту. Працівник адекватно реагує на цю новину й дає нову пораду. Якщо він пильніший, він може зрозуміти, що відчуває напад розчарування, але намагатиметься придушити його. Зазвичай він не відчуває такої необхідності занурюватись у свої почуття, тому що знає, що багато хто з його колег поводиться так само, тож він дотримується «правильної» процедури, одержуючи підтримку від своїх керівників.

Якщо він наштовхнеться на запеклого гравця, який, наприклад, страждає від ворожої обсесії, йому буде важче зберігати впевненість. У такому разі він опиниться в складному становищі й ситуація буде поступово погіршуватися. У найгіршому випадку він може зіткнутися з параноїком, який одного разу зайде до нього з криками: «Дивись, що ти змусив мене зробити!» Тоді його розчарування вийде на перший план та знайде вираження у висловлених і невисловлених думках: «Але я тільки намагався допомогти тобі». Його подив від невдячності може завдати йому неабияких страждань, вказуючи на комплекси, що лежать в основі поведінки психотерапевта. Цей подив і є винагородою.

Тих, хто надає реальну допомогу, не варто плутати з людьми, які грають у «Я тільки намагаюся допомогти тобі» (ЯТНДТ). «Мені здається, я можу щось із цим зробити», «Я знаю, що робити», «Мене призначили допомогти тобі» чи «Плата за мою допомогу буде такою…» відрізняються від гри «Я тільки намагаюся допомогти тобі». Перші чотири гри – це сумлінна Доросла пропозиція щодо надання професійної допомоги пацієнтові або клієнту, який опинився у тяжкому становищі. ЯТНДТ має прихований мотив, який є більш важливим для визначення результату, ніж професійна майстерність. Цей мотив ґрунтується на позиції, що всі люди невдячні й приносять лише розчарування. Перспектива успіху викликає тривогу в Батька професіонала і стає запрошенням до саботажу, адже успіх загрожуватиме цій позиції. Гравець у ЯТНДТ повинен бути впевнений, що допомогу не приймуть, як би сильно її не нав’язували. Клієнт відповідає «Подивись, як я старався» або «Ти нічим не можеш мені допомогти». Гнучкіші гравці можуть піти на компроміс: вони вважають, що немає нічого поганого в тому, що поліпшення потребує певного часу. Отже, терапевти схильні відчувати провину, якщо поліпшення настає занадто швидко, знаючи, що їхні колеги критикуватимуть такий результат. На протилежному полюсі від запеклих гравців у ЯТНДТ (які зустрічаються серед соціальних працівників) перебувають хороші адвокати, які допомагають своїм клієнтам без особистої зацікавленості або вияву сентиментальності. Тут майстерність стає на місце прихованої завзятості.