Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Теза: «Подивимось, чи зможеш ти мене спіймати».

Мета: самоствердження.

Ролі: Крадій , Поліцейський (Суддя).

Динаміка: фалічне вторгнення.

Приклади: (1) Хованки. (2) Злочин.

Соціальна парадигма: Батько-Дитина.

Дитина: «Подивимось, чи зможеш ти мене спіймати».

Батько: «Це моя робота».

Психологічна парадигма: Батько-Дитина.

Дитина: «Ти повинен мене спіймати».

Батько: «Ага, а ось і ти».

Ходи: (1) Вайт – виклик, Блек – обурення. (2) Вайт – хованки, Блек – збентеження. (3) Вайт – провокація, Блек – перемога.

Переваги: (1) Внутрішня психологічна – матеріальна компенсація за старі образи. (2) Зовнішня психологічна – уникнення фобії. (3) Внутрішня соціальна – «Подивимось, чи зможеш ти мене спіймати». (4) Зовнішня соціальна – «Мені майже вдалося втекти» (розвага: «Нам майже вдалося втекти»). (5) Біологічна – слава. (6) Екзистенціальна – «Я завжди був невдахою».

Теза. Історія свідчить, що виживають ті ув’язнені, час яких структуровано діяльністю, розвагою або грою. Це, вочевидь, добре відомо політичній поліції; кажуть, їй вдається зламати деяких ув’язнених, просто позбавляючи їх можливості діяти в стані соціальної депривації.

Улюблена діяльність людей, приречених на одиночне ув’язнення, – це читати або писати книги; а улюблена їхня розвага – Втеча. Деякі з них, наприклад Казанова чи барон Тренк, стали відомими.

Їхня улюблена гра – це «Як ти звідси виліз» («Хочу вибратись»), але в неї можна також грати в лікарнях. Її варто відрізняти від операції (див. с. 71), відомої як «Гарна поведінка». Ув’язнений, який справді хоче бути вільним, дізнається, як подружитися з владою так, щоб його випустили якнайшвидше. Наразі цього можна досягти, добре граючи у «Психіатрію», типу Групової Терапії. У гру «Хочу вибратись», однак, грають ув’язнені та пацієнти, Дитина яких не хоче виходити на волю. Вони імітують «Гарну поведінку», але в критичній точці влаштовують диверсію таким чином, аби не вийти на волю. Таким чином, у «Гарній поведінці» Батько, Дорослий і Дитина працюють разом, щоб вибратись; а в «Хочу вибратись» Батько та Дорослий виконують потрібні дії до критичної точки, коли Дитина, яка насправді лякається від думки про занурення у нестабільний світ, бере владу у свої руки та все псує. Гра «Хочу вибратись» була поширена наприкінці 1930-х років серед переселенців з Німеччини, які страждали від психозу. Їм ставало краще, вони просили виписати з лікарні, але що ближче надходив день виписування, то більше симптомів психозу за ними помічали.

Антитеза. Як і «Гарну поведінку», так і «Хочу вибратись» можуть помітити та припинити кмітливі адміністратори. Проте новачки у груповій терапії часто ведуться на це. Компетентний груповий терапевт, знаючи про ці часті маніпуляції у в’язницях психіатричного типу, буде спостерігати за ними та придушувати на ранній стадії. Оскільки «Гарна поведінка» – це чесна операція, її можна розглядати, адже немає жодної шкоди в її обговоренні. З іншого боку, «Хочу вибратись» вимагає активного лікування, щоб відновити стан заляканого в’язня.

Спорідненість. Близьким родичем «Хочу вибратись» є операція, яка називається «Ви повинні мене вислухати». Тут в’язень або пацієнт вимагає, щоб його скарги вислухали. Ці скарги часто не мають значення. Його основна мета полягає в тому, щоб влада його вислухала. Якщо вони роблять помилку, думаючи, що він сподівається, що треба щось зробити з його скаргами, і відмовляють йому, можна очікувати неприємностей. Якщо вони поступляться і виконають вимоги, він проситиме ще більше. Якщо вони просто терпляче його вислухають, гравець у «Ви повинні мене вислухати» буде задоволений, готовий до співпраці та більше не буде нічого просити. Адміністратор має навчитися відрізняти «Ви повинні мене вислухати» від серйозних вимог до негайних дій [37] Щоб отримати додаткову інформацію про гру «Поліцейські та крадії» та ігри, у які грають в’язні, див. Ernst, F. H. and Keating, W. C., «Psychiatric Treatment of the California Felon». American Journal of Psychiatry . 120: 974–979, 1964. .

До цієї групи належить і гра «Необґрунтовано звинувачений». Справжній злочинець може кричати, що його «необґрунтовано звинуватили», щоб вийти на волю; у цьому разі це є частиною процедури. Ув’язнений, який грає у гру «Необґрунтовано звинувачений», не використовує її, щоб вийти на волю, бо якщо він виграє, то не матиме змоги продовжувати гру.