Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Теза. Оскільки більшість злочинців ненавидить поліцейських, вони, здається, отримують більше задоволення не від своїх злочинів, а від можливості перехитрувати поліцію. Їхні злочини на рівні Дорослого – це ігри, у які вони грають задля матеріального забезпечення. Але на рівні Дитини головне для них – це гострі відчуття від гонитви, якщо вдається втекти.

Цікаво, що для дітей прототипом «Поліцейських та крадіїв» є не гра в поліцію, а хованки, де головним негативним елементом є засмучення від того, що тебе знайшли. Це особливо спостерігається у випадку із зовсім маленькими дітьми. Якщо батько знаходить їх занадто легко, то прикрість затьмарює всі веселощі. Але якщо батько хороший гравець і знає, що робити, він не може знайти дітей, поки ті не подадуть йому сигнал. Таким чином, діти змушують батька знайти їх і, хоча й демонструють засмучення, відчувають задоволення від тривалого напруження. Якщо батько поступається, діти відчувають засмучення, а не перемогу. Оскільки задоволення від того, що вони ховалися, залишається, то справа абсолютно не в цьому. Вони розчаровані у тому, що їх не спіймали. Коли настає черга батька, він знає, що не повинен дуже добре ховатись, лише так, щоб це принесло задоволення. Авжеж, він виглядатиме засмученим, коли його знайдуть. Незабаром стає ясно, що головна винагорода у цій грі настає саме тоді, коли тебе знаходять.

Отже, хованки – це не просто розвага, а справжня гра. На соціальному рівні це битва розумів, і найбільше задоволення дає саме те, що Дорослий кожного гравця робить усе можливе. Однак на психологічному рівні хованки схожі на азартну гру, де Дорослий Вайта повинен програти, щоб його Дитина перемогла. Не попастись – це, по суті, антитеза до гри. Серед старших дітей той, хто знаходить гравця у найбільш непомітному місці, – поганий гравець, тому що псує гру. Він усунув Дитину і повернув до влади Дорослого. Він більше не грає для задоволення. Він знаходиться на одній сходинці з власником казино або деякими професіональними злочинцями, які дійсно шукають грошей, а не спортивний інтерес.

Злочинці поділяються на два типи: ті, хто стали чинити злочин виключно заради прибутку; і ті, хто грає в ігри, а між ними існує шар таких, хто може належати до обох типів. «Компульсивний переможець» – це той, хто отримує багато грошей, чия Дитина дійсно не хоче, щоб її спіймали, а отже, зазвичай не попадається. Він не спійманий, тому його неможливо виправити. «Компульсивний невдаха», з іншого боку, – той, хто грає у «Поліцейських та крадіїв» (ПтК), рідко отримує великі гроші. Винятки з цього правила часто випадкові й не мають нічого спільного з майстерністю. Як наслідок, навіть щасливчики закінчують так, як вимагає їхня Дитина.

Гравець у ПтК, з яким ми маємо справу в цій книзі, дещо нагадує гравців «Алкоголіка». Він може змінювати роль Крадія на роль Поліцейського і навпаки. У деяких випадках він може грати Батьківський варіант Поліцейського вдень та Дитячий варіант Крадія вночі. Поліцейський живе в багатьох Крадіях, а Крадій – у багатьох Поліцейських. Якщо злочинець «виправляється», він може виконувати роль Рятівника, ставши соціальним працівником або місіонером, але Рятівник у цій грі має менше значення, ніж в «Алкоголіку». Зазвичай роль Крадія – це доля, і кожен має власний спосіб дії , щоб попастись. Він може ускладнити або полегшити завдання Поліцейському.

Ця ситуація схожа на ситуацію з азартними гравцями. На соціальному або соціологічному рівні «професіональний» азартний гравець – це людина, основний життєвий інтерес якої – азартна гра. Але на психологічному рівні є два різних види людей, азартні гравці-професіонали. Існують ті, хто витрачає свій час на ігри, тобто грають із Долею, де сила бажання Дорослого виграти поступається тільки силі потреби Дитини програти. А є й ті, хто має власні гральні будинки й насправді заробляє цим на життя (дуже хороше життя), надаючи іншим можливість грати. Самі вони не грають і намагаються уникнути ігор, хоча іноді за певних умов вони балують себе та насолоджуються грою так само, як і професіональний злочинець час від часу може зіграти у гру ПтК.

Це проливає світло на те, чому соціологічні та психологічні дослідження злочинців були в цілому неоднозначні й непродуктивні: вони мали справу з двома різними типами людей, яких неможливо диференціювати у звичайних теоретичних або емпіричних структурах. Те саме твердження стосується й азартних гравців. Транзакційний аналіз та аналіз ігор пропонують негайне рішення щодо цього. Вони стирають двозначність шляхом розмежування транзакцій, що стоять за соціальним рівнем, між «гравцями» і «справжніми професіоналами».