Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Теза. Прототипом цієї гри є «Великий магазин», тобто шахрайська гра, але до ДШРД належать також і невеликі обмани та шантаж. Жодна людина не страждатиме у цій грі, якщо вона не справжній шахрай, адже перший хід Блека полягає у тому, щоб сказати Вайту, що їхній старий-добрий Джої чекає на те, щоб його надурили. Якби Вайт був цілком чесним, він би або відмовився, або попередив Джої про це, але він цього не робить. Але саме в той момент, коли Джої збирається заплатити, щось іде не так і Вайт розуміє, що його грошики пропали. Або, у випадку шантажу, саме тоді, коли з Джої збираються зробити рогоносця, він дізнається про гру. Тоді Вайт, який грав за власними правилами, дізнається, що з самого початку він грав за правилами Джої, і це ранить його.

Цікаво, що жертва повинна знати правила ДШРД і дотримуватись їх. Чесні шахраї враховують можливість втручання поліції. Вони не будуть звинувачувати у цьому Вайта й навіть підтримуватимуть його брехню під час допиту, щоб допомогти йому врятувати його репутацію. Але якщо він зайде занадто далеко та звинуватить їх у крадіжці, це буде порушенням правил і призведе до їх обурення. З іншого боку, шахрай, який грабує п’яних, не викликає жодної симпатії, оскільки така процедура є неправильною, та він повинен був це знати. Те саме стосується випадку, коли шахрай – досить дурний, щоб вибрати жертву з почуттям гумору: добре відомо, що такі люди не можуть бути професіональними гравцями у ДШРД і грати за правилами до фінальної гри «Поліцейські та крадії». Досвідчені шахраї бояться жертв, які сміються, коли дізнаються, що їх надурили.

Варто зазначити, що розіграш – це не гра ДШРД, оскільки в розіграші програє не Джої, тоді як у ДШРД Джої перемагає, а Вайт програє. Розіграш – це розвага, а ДШРД – це гра, де розіграш має неприємні наслідки.

Очевидно, що ДШРД – це гра з трьома-чотирма учасниками, і поліція є четвертим учасником. Ця гра також пов’язана з грою «А давайте ви почубитесь».

Висловлюю подяку доктору Франкліну Емсту з Каліфорнійського медичного пункту у Вакавілі, містеру Вільяму Коллінзу з Каліфорнійського реабілітаційного центру в Норко та містеру Лоуренсу Мінзу з Каліфорнійського закладу для чоловіків у Теачапі за їхню постійну зацікавленість у вивченні гри «Поліцейські та крадії», корисні обговорення та критичні зауваження.

Ігри, які постійно відбуваються у кабінеті психотерапевта, є найбільш важливими для професійного аналітика ігор. Їх можна вивчати безпосередньо під час сеансу. Залежно від типу агента такі ігри поділяються на три типи:

1. Ігри, в які грає сам психотерапевт і представники інших служб допомоги: «Я тільки намагаюся допомогти тобі», «Психіатрія».

2. Ігри, в які грають професійно підготовлені люди, які стали пацієнтами психотерапевта й відвідують сеанси групової терапії, наприклад «Теплиця».

3. Ігри, в які грають пацієнти та клієнти: «Бідність», «Селянка», «Тупоголова» та «Дерев’яна нога».

Теза. Ця гра є варіацією «Психіатрії», у яку здебільшого грають молоді науковці, наприклад клінічні психологи. У компанії своїх колег ці молоді люди, як правило, грають у «Психоаналіз», часто в жартівливій манері, використовуючи такі вислови: «Ви проявляєте свою ворожість» чи «Наскільки автоматично працює захисний механізм?» Зазвичай це нешкідлива та приємна розвага, нормальна фаза процесу їхнього навчального досвіду, а якщо у групі знайдеться кілька оригіналів, то гра взагалі стане потішною. (Улюблена фраза автора в цьому випадку: «Я так розумію, в нас знову Національний тиждень парапраксисів [38] Парапраксис – помилкові дії, обмовки, описки і т. ін. »). Як пацієнти на сеансах групової терапії, деякі з таких людей схильні до серйозної критики одне одного. Але оскільки така діяльність не є продуктивною, терапевт, можливо, буде змушений з нею боротись. Поведінка таких пацієнтів згодом може стати грою у «Теплицю».

Серед недавніх випускників спостерігається тенденція перебільшувати те, що вони називають «Справжніми почуттями». Вираженню таких почуттів може передувати оголошення. Після оголошення почуття описуються або радше демонструються всій групі, як рідкісна квітка, на яку варто дивитися з благоговінням. Реакції інших членів сприймаються дуже серйозно, і все це нагадує прогулянку знавців ботанічним садом. Проблема (на жаргоні аналізу ігор) полягає у тому, чи почуття гідне, аби його виставили в «Національній галереї почуттів». Якщо терапевт перериває дискусію питанням, це може викликати обурення, ніби він селюк, який топче екзотичну квітку. Авжеж, терапевт вважає, що для того, щоб зрозуміти фізіологію квітки, її необхідно препарувати.