Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

«Наразі» відрізняється від звичайних пліток своїм гаслом: «Не дивно». Перший крок може бути таким самим («Кажуть, що Флоссі Мергатройд…»), але у грі «Наразі» є напрям і фінал. Тут пропонується «пояснення». Плітки просто ходять або припиняються.

2. «Подряпина» – більш доброзичлива варіація для Дорослих і керується гаслом «Яка прикрість!», хоча основні мотиви однаково неприємні. «Подряпина» здебільшого має справу з ранами. По суті це схоже на неформальну зустріч медиків. Будь-хто має право запропонувати тему, і що жахливішу, то краще. Побої, порожнинні операції та складні пологи – найбільш поширені теми в цьому випадку. Тут відмінність від звичайних пліток полягає у суперництві, тобто хірургічній компетентності. Патологічна анатомія, діагностика, прогнозування та вивчення порівняльних випадків є предметами більшості дискусій. Хороший прогноз затверджується у вигляді дозвільної плітки, але у «Подряпині» можна побачити оптимізм, якщо тільки вона не щира. Останнє може призвести до «засідання мандатної комісії», тому що гравець не є учасником злочину.

3. «Охолоджувач води», або «Кава-брейк», – це Дитяча розвага з гаслом «Що вони з нами роблять». Це організаційний варіант. Його можна відтворити після настання темряви в м’якій політичній або економічній формі, яка називається «Барна стійка». Вона включає трьох учасників, тузами тут часто виступають неясні постаті – «вони».

4. Як гра «Хіба це не жахливо?» більш драматично відтворюється серед любителів «Поліхірургії», адже саме їхні транзакції ілюструють характеристики гри. Ці люди «купують» лікарів і хочуть лягти під ніж, незважаючи ні на що. Власне досвід, госпіталізація та операція приносять їм свої переваги. Внутрішня психологічна перевага походить від понівечення тіла, а зовнішня психологічна – залежить від уникнення будь-якої близькості та обов’язків, крім повної капітуляції перед хірургом. Біологічні переваги полягають у догляді. Внутрішні соціальні переваги пов’язані з лікарями, медсестрами та іншими пацієнтами. Після виписування пацієнт отримує зовнішні соціальні переваги від провокування співчуття і страху. У своїй крайній формі ця гра ведеться людьми, які маніпулюють поняттям лікарської помилки та заробляють на життя, свідомо чи несвідомо користуючись ситуацією. Тоді вони вимагають не лише співчуття, як гравці-аматори, а компенсацію. «Хіба це не жахливо?» стає грою тоді, коли гравець відчуває сильний стрес, а насправді отримує задоволення у зв’язку з перспективою переваг, які випливають із його нещастя.

Загалом людей, яких постійно переслідують нещастя, можна поділити на три класи.

1. Ті, чиї страждання випадкові та небажані. Вони можуть використовувати співчуття, яке так легко їм пропонують, або не використовують його взагалі. Більшість із них реагує на нього дуже ввічливо.

2. Ті, страждання яких – випадкові, але вони їх із вдячністю приймають з огляду на можливості, які ті пропонують. За Фройдом, ця гра є другорядною, «вторинною вигодою».

3. Ті, хто шукає страждань, як люди, що люблять «Поліхірургію» і ходять від одного хірурга до іншого, поки не знайдуть того, хто їх прооперує. Тут гра є основною метою.

Теза. Ця гра є джерелом більшості чвар у повсякденному житті. У неї грають із депресивної позиції Дитини «Я поганий», яка перетворюється на захисну позицію Батька «Вони погані». Тоді транзакційна проблема гравця полягає у доведенні останньої тези. Звідси гравці в «Дефект» не почуваються комфортно з новою людиною, поки не знайдуть її недоліки. У своїй тяжкій формі вона може стати тоталітарною політичною грою «авторитарних» особистостей, а відтак мати серйозні історичні наслідки. Тут її близькість до «Наразі» є очевидною. У міському суспільстві має місце позитивна впевненість, яка виникає з гри «Як я з цим справляюсь?», тоді як «Дефект» має негативну впевненість. Частковий аналіз ясніше окреслить деякі з елементів цієї гри.

Передумови можуть варіюватися від тривіальних і сторонніх («Це минулорічний капелюшок») до цинічних («У нього немає 7000 доларів на рахунку»), зловісних («Не стовідсотковий арієць»), езотеричних («Не читали Рільке?»), інтимних («Він імпотент») та витончених («Що він намагається довести?»). Із психодинамічної точки зору гра, як правило, базується на сексуальній невпевненості, а її метою є затвердження. Із транзакційної точки зору гра пов’язана з нездоровою зацікавленістю або бажанням щось винюхати. Іноді Батьківська або Доросла заклопотаність маскує задоволення Дитини. Внутрішня психологічна перевага полягає у захисті від депресії, а зовнішня психологічна – в уникненні близькості, яка б могла висвітлити власні дефекти Вайта. Вайт відчуває, що має право відмовитись від спілкування з жінкою, яка немодно вдягається, чоловіком, який не має грошей, неарійцем, неписьменним, імпотентом або «небезпечною» особистістю. Водночас втручання у чужі справи пропонує певну внутрішню соціальну дію з біологічною перевагою. Зовнішня соціальна перевага належить до добросусідського типу гри «Хіба це не жахливо?»