Володимир Сюсюра - Вибрані твори в двох томах. Том 2

Марія

Чого так дивишся на мене?..

0, не хвилюй мене, молю!..

Ти татко мій, моя ти нене, я так давно тебе люблю.

Каїн

І я. Давно про це я знаю, з тобою виріс я немов.

Я на небесну не зміняю тебе, земна моя любов!

Давно вже встало жовте коло

1, як їжак, повзе в блакить... Зелений лист шумить навколо, так в жилах кров моя шумить...

Каїн

Ходім, кохана! Авель, руку подай дружині. Так, вона мені, на радість чи на муку, моєю долею дана.

Марія

Ходім. Душа моя крилата, я не спіткнусь об стовбури.

І руку Авелю, як брату, вона дала. Гудуть бори...

Вони ідуть.

У листі кроки шумлять і тонуть раз у раз. Зустріло їх печери око, огонь у ній давно погас...

Вони ввійшли й уздріли —

лева,

що впав захекано, без сил...

Під ним в крові лежали Єва й Адам, розірваний навпіл...

І скрикнув Каїн.

Кігті звіра знялись... Та швидкий смерті лет. То гостра Каїна сокира угрузла левові в хребет...

І здохнув лев...

Чорніший ночі, заплакав Каїн. Плач, мов грім, рвав дужі груди, мов на клоччя... А лев лежав, і жовті очі так люто стежили за ним, скляні й холодні... Смерті жало в батьків не вирвать, що німі...

А біля Каїна ридала Марія з Авелем у тьмі...

Гули вітри, і хмар овали тони міняли в сірій млі...

Адама й Єву поховали, і виріс горбичок землі над їх тілами. Бідні, милі!

Любов же ваша, як блакить.

Ви так любили, що й в могилі смерть не змогла вас розлучить. Вони любили. Так любити ніхто із нас іще не вмів.

Хреста поставили б їх діти, та не було тоді хрестів.

З Адамом зброю положили і хутра Єви, й камінці, що так вона колись любила зоріть на їхні промінці, і в руки брати, і з журбою на них дивитися з-під вій; вони чаруйно фарбів грою Едем нагадували їй.

Далеко ще кінець поеми... Пропали троє в листя млі...

І плакав вітер із Едему над бідним горбиком землі.

ЕПІЛОГ

Солоний вітер з моря віє. Пливе тонкий з печери дим. Щасливі Каїн і Марія живуть над берегом крутим. Лиш море чуло гуркіт реву і крові клекоти, коли вони убили самку лева і цю печеру зайняли.

Над ними неба сині шати, під ними моря синій сміх... Лежать наївні левенята покірно біля їхніх ніг.

Вони лежать,- малята ніби, очима стежуть горобців.

І Авель сіть плете для риби, узорить даль печальний спів.

пісня АВЕЛЯ

“Далеко десь сади Едема, пропали за гріхи чужі.

І от, молюсь я на тотема, що в нього очі, як ножі.

Його зробила нам Марія із камня чорного, як ніч.

Його лице журбою віє, не схоже до людських облич.

У нього чорні й гострі крила, немов летить він з неба в тьму, страшна в його польоті сила...

І Каїн молиться йому.

Летить він у бажанні слави, а десь над ним сія блакить...

0 Боже милий, Боже правий, навчи мене, як треба жить! Куди летить цей ангел ночі? Яких ще він чекає битв?

Йому молитись я не хочу, тобі не знаю я молитв”.

Та от, торкнув наземно вуха у Авеля прозорий спів...

Блідий і чулий Авель слуха хор із надзоряних світів.

“Пісня без тривоги лине хай до зір.

Слава в вишніх Богу, а на землі — мир.

Там, де небо тане,

Раю є сади...

Богові осанну ти співай завжди.

Він створив це небо, світло дав і тьму.

Більш молитв не треба Богові твому”.

Готує Каїн гострі стріли, на них ще кремінь, а не мідь.

1 спів, як пташка легкокрила, у далечінь морську летить.

ПІСНЯ КАЇНА

“Я братовбійник?! Це — омана. Свого я брата не вбивав.

Він ось сидить, моя кохана! Його знайшов я поміж трав.

Синочок Авеля й Марії?!

Ні! Ти — не син!

У голубе зняла тебе оця повія і звідти кинула тебе.

Не одного, мабуть, дурила.

Не одного з ума звела.

Якби я вбив, було б і тіло. Такі-то Богові діла!..

У вишині там тихо й пусто. Едем замкнули на печать.

Не небо це, а дім розпусти.

Я більш не хочу Бога знать.

Не я, а мною він проклятий.

Я для людей Едем верну. Немарно татко мій крилатий оголосив йому війну.

У нього блискавки?! Нічого.

У нас і мозок, як стилет.

В Едем ми знайдемо дорогу, ми знайдем блискавок секрет!

А може, Демон я?! Не знаю. Бог не прогнав мене з землі.

Я запліднив красуню Раю, безсмертя в мене на чолі.

Так. Це приречено віками.

Бог лиш одно зумів зробить: віддать красу мою Адаму і в лоні Єви наділить

мене Адамовим обличчям і з ним — усім, на зло, на гнів. Моє він тіло покалічив, але душі не покорив!

Надземних хорів дивні звуки?!

Та це ж гіпноз! Омани спів.

Коли поклав на Єву руку, він діло чорнеє зробив.

Він навіть обдурив Адама, коли про душу ту сказав, що Єві дав. У цім ні грама немає правди. “Боже слав?!”