Джаред Даймонд: Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Професійні історики в своїх дослідженнях роблять наголос на архівних даних, тобто на аналізі збережених письмових документів-першоджерел. Кожна нова праця з історії обґрунтовується завдяки застосуванню раніше не використовуваних або мало використовуваних архівних даних чи шляхом нового тлумачення архівних джерел, вже використовуваних іншими істориками. На відміну від численних праць, наведених у моїй бібліографії, ця книга не ґрунтується на архівних дослідженнях. Її новизна полягає в застосуванні нового методу, в основу якого покладено досвід особистісних криз, чіткий порівняльний підхід, а також точка зору, що ґрунтується на моєму особистому життєвому досвіді та досвіді моїх друзів.

Перед вами не журнальна стаття про поточні події, написана для того, щоб її читали протягом кількох тижнів після публікації, після чого вона застаріє і про неї забудуть назавжди. Це — книга, розрахована на перевидання впродовж багатьох десятиліть. Цей очевидний факт я констатую для того, щоб у вас не виникло запитання: а чому це у книжці нічого не сказано про конкретну нинішню політику президента США Дональда Трампа, про його стиль керівництва та про поточні переговори щодо виходу Великої Британії з Європейського Союзу? Все, що я напишу зараз про ці швидкоплинні події, безнадійно застаріє на момент опублікування цього видання, а через кілька десятиліть взагалі стане абсолютно не потрібним. Читачі, яких цікавить президент Трамп, його політика і Брекзіт, можуть знайти великий обсяг відповідної інформації в інших джерелах. Зате розділи 9 і 10 моєї книги докладно розповідають про головні проблеми, що стоять перед Сполученими Штатами ось уже два десятиліття: за нинішньої адміністрації вони привернули до себе іще більшу увагу і, поза сумнівом, залишатимуться актуальними щонайменше впродовж наступного десятиліття.

А тепер перейдімо до шляхової мапи самої книги. В першому розділі я зупинюся на особистісних кризах, а решту книги присвячу кризам загальнонаціональним. Переживши наші власні кризи та спостерігаючи за кризовими ситуаціями, в які потрапляли наші рідні та близькі, всі ми мали змогу переконатися, що їхні результати суттєво відрізняються один від одного. В найкращому випадку людям вдається розробити нові, ліпші методи подолання кризи, і вони виходять із неї дужчими й міцнішими. Буває ж, навпаки, що приголомшені кризою люди вдаються до старих методів її подолання або вигадують нові, які виявляються ще гіршими за старі. Деякі люди у кризовому стані навіть вкорочують собі віку. Терапевти визначили цілу низку чинників (дюжину з них я висвітлю в розділі 1), які збільшують імовірність того, що особистісну кризу вдасться успішно подолати. Паралельно з цими чинниками я проаналізую ті, які впливають на результати загальнонаціональних криз.

Усім, хто почне з досадою стогнати: «Дюжина чинників — це забагато, чом би не обмежитись лише кількома?», я відповім так: було б абсурдом вважати, що людське життя або історію цілої країни можна звести до жменьки заяложених гасел. Якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, автор якої стверджуватиме, що йому вдалося цього досягти, можете сміливо, навіть не читаючи, кинути її в кошик для сміття. З іншого боку, якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, де йтиметься про аналіз аж 76 чинників, що впливають на подолання кризи, то можете також викинути її на смітник, бо саме автор, а не читач, має аналізувати й визначати пріоритети в безкінечно складному житті, формуючи свою робочу концепцію. Я з'ясував, що прийнятний компроміс між двома крайнощами забезпечує використання дванадцяти чинників — достатньо, аби пояснити переважну частину реальності, але не настільки детально, щоб нагадувати докладний перелік нагальних проблем, який годиться лише для їх озвучення, але не для розуміння довколишнього світу.

За цим вступним розділом ідуть три пари розділів, кожна з яких стосується різних типів загальнонаціональної кризи. Перша пара присвячена кризам у Фінляндії та Японії, де вони вибухнули внаслідок ударів, завданих іншою країною, і стали несподіваним потрясінням. Друга пара також стосується криз, що вибухнули раптово, але в результаті внутрішнього струсу (в Чилі та Індонезії). Остання пара описує кризи, які були не вибуховими, а розгорталися поступово (в Німеччині та Австралії), найперше у зв'язку з негараздами, завданими Другою світовою війною.