Джаред Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Першою з досліджуваних мною країн, яка є ілюстрацією не вибухового розгортання кризи, є Німеччина після Другої світової війни (розділ 6), перед якою одночасно постали проблеми її спадщини часів нацистського режиму, розбіжностей щодо подальшої організації ієрархічної структури суспільства, а також травми, завданої розподілом Німеччини на Західну та Східну. В рамках мого порівняльного методу характерні особливості розв'язання кризи в повоєнній Німеччині включають надзвичайно гострий конфлікт між поколіннями, сильні геополітичні обмеження, а також процес примирення з націями, що стали жертвами злочинів, вчинених Німеччиною під час війни.

Іншим наведеним мною прикладом невибухового розгортання кризи є Австралія (розділ 7), яка переформатувала свою національну ідентичність за ті 55 років, упродовж яких я відвідував цю країну.

Коли я вперше прибув до Австралії в 1964 році, вона нагадувала віддалений аванпост Британії в Тихому океані, який і досі покладався на Британію у плані своєї ідентичності та проводив політику Білої Австралії, обмежуючи або забороняючи імміграцію неєвропейців. Але перед Австралією постала криза ідентичності, бо ота біла британська ідентичність дедалі більше вступала в конфлікт з географічним розташуванням Австралії, з потребами її зовнішньої політики, оборонної стратегії, економіки та з національним складом населення. Торгівля й політика нинішньої Австралії орієнтуються на Азію, вулиці австралійських міст та її студмістечка повняться азіатами, а прихильники усунення королеви Англії з посади голови уряду Австралії програли референдум з досить незначною кількістю голосів. Однак, як і в Японії доби Мейдзі та в Фінляндії, ці зміни були вибірковими: Австралія й досі лишається парламентською демократією, її державна мова все ще англійська, а більшість австралійців за своїм походженням — британці.

Усі зазначені вище загальнонаціональні кризи чітко усвідомлювалися суспільством і були подолані (або, принаймні, перебувають в тривалому процесі подолання), тому ми вже маємо змогу говорити про їхні наслідки. В останніх чотирьох розділах ідеться про нинішні та майбутні кризи, результати яких наразі невідомі. Цю частину я починаю з Японії (розділ 8), яка вже була предметом розгляду в розділі 3. Перед нинішньою Японією постали численні фундаментальні проблеми, окремі з яких цілком визнають і японський народ, і уряд країни, тоді як інші широкий загал не визнає або заперечує. Наразі скидається на те, що ці проблеми не рухаються в напрямку свого вирішення; майбутнє Японії нині невизначене і повністю залежить від волі її громадян. Чи зможе досвід сміливого й успішного подолання кризи в добу Мейдзі допомогти сучасній Японії здолати кризу нинішню?

Наступні два розділи (9 і 10) стосуються моєї рідної країни, Сполучених Штатів Америки. Я визначив чотири кризи, які з огляду на своє зростання спроможні підірвати американську демократію та американську потужність упродовж наступного десятиліття, як це сталося свого часу в Чилі. Зрозуміло, що це — не мої власні висновки: відкрита дискусія щодо всіх чотирьох кризових чинників точиться серед багатьох американців, і відчуття кризи в нинішніх Сполучених Штатах дуже поширене. Мені здається, що всі чотири досліджувані проблеми наразі не рухаються в напрямку свого розв'язання, а, навпаки, лише загострюються. Однак Америка, як і Японія доби Мейдзі, має свої спогади про подолання криз, а саме про тривалу і криваву Громадянську війну, а також про те, як Друга світова війна раптово висмикнула нашу країну з її політичної ізоляції. Чи допоможе нам здобутий досвід досягти успіху цього разу?

Наприкінці книги йдеться про увесь світ (розділ 11). Можна було б скласти безкінечний перелік проблем, які стоять перед країнами, але натомість я зосередив увагу на чотирьох, які, на мою думку, демонструють тенденцію до зростання і які, в разі їх невирішення, можуть негативно вплинути на рівень життя в усьому світі впродовж кількох наступних десятиліть. На відміну від Японії та Сполучених Штатів, які мають тривалу історію національної ідентичності, самоврядування та традицію успішних колективних дій, світу в цілому бракує такої історії. За відсутності надихаючих спогадів і традицій — чи зможемо ми досягти успіху тепер, коли вперше в історії перед нами постали проблеми, потенційно фатальні для всього світу?

Закінчується ця книга епілогом, у якому наше дослідження семи країн і усього світу загалом розглядається у світлі перелічених вище дванадцяти чинників. Виникає запитання: чи потребує та чи інша країна кризи, здатної гальванізувати її й підштовхнути до великих змін? Шок від пожежі в «Кокосовому гаю» спричинив трансформацію короткострокової психотерапії. Чи зможуть країни зважитися на трансформацію без того шоку, який викликає страшна пожежа? В епілозі я також розмірковую над тим, чи мають лідери вирішальний вплив на історію; я пропоную напрями подальших досліджень; я наголошую на тих уроках, які цілком реально засвоїти завдяки вивченню історії. Якщо народи або хоча б їхні керманичі спроможуться проаналізувати кризи попередніх десятиліть, то розуміння минулого зможе допомогти нам подолати кризи нинішні та майбутні.