Джаред Даймонд: Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Поворотна точка є проблемою. Вона породжує тиск, який змушує до розробки нових способів вирішення проблеми тоді, коли попередніх способів виявляється недостатньо. Якщо індивідууму або країні вдається розробити нові й кращі способи позбутися проблеми, то ми говоримо, що кризу було успішно подолано. Але в розділі 1 ми побачимо, що різниця між успіхом та фіаско під час розв'язання проблеми часто буває нечіткою — успіх може виявитися лише частковим, тривати недовго, і та ж сама проблема може виникнути знову. (Наприклад, Велика Британія «вирішила» проблему своєї нової ролі у світі, приєднавшись до Євросоюзу в 1973 році, а в 2016 році проголосувала за вихід із нього.)

А тепер розгляньмо ось таку практичну проблему: наскільки тривалою, сильною та рідкісною мусить бути поворотна точка, щоб її можна було назвати кризою? Наскільки часто має траплятися подія в житті окремого індивіда або впродовж тисячі років історії того чи іншого регіону, щоб їй доречно було начепити ярлик «криза»? На ці запитання можна дати різні відповіді, які будуть адекватними у разі різних цілей.

Один екстремальний варіант відповіді обмежує термін «криза» довгими інтервалами та рідкісними і драматичними збуреннями, тобто поворотними подіями, які трапляються лише кілька разів упродовж життя одного індивіда й лише один раз на кілька сотень років в історії тієї чи іншої країни. Наприклад, дослідник історії стародавнього Риму може застосувати термін «криза» лише до трьох подій після започаткування Римської Республіки близько 509 року до нашої ери: перші дві війни з Карфагеном (264-241 та 218-201 роки до нашої ери), заміна республіканського уряду імперією (близько 23 року до нашої ери) і нашестя варварів, яке призвело до падіння Західної Римської імперії (близько 476 року нашої ери). Звісно, цей дослідник не розглядатиме решту подій в історії Стародавнього Риму між 509 роком до нашої ери та 476 роком нашої ери як тривіальні — просто термін «криза» він застосує лише до трьох названих.

На протилежному екстремумі перебувають мій колега з Каліфорнійського університету Девід Рігбі та його помічники П'єр-Александр Балланд і Рон Бошма, що опублікували глибоке дослідження технологічної кризи в американських містах, якій вони дали робоче визначення «період стійкого зменшення кількості заявок на патент», причому слово «стійкий» було визначено математичним способом. Керуючись цим визначенням, дослідники з'ясували, що велике американське місто зазнає технологічної кризи кожних 12 років; у середньому така криза триває близько чотирьох років; середнє американське місто опиняється у стані технологічної кризи на три роки з кожних десяти. Вчені дійшли висновку, що таке визначення корисне для розуміння запитання, яке становить значний практичний інтерес: що дає змогу деяким американським містам, на відміну від інших, уникати технологічної кризи? Але історик Стародавнього Риму відкине події, досліджувані Девідом Рігбі та його колегами, як ефемерні дрібниці, натомість Девід і його однодумці вважатимуть, що історик нехтує всім, що трапилося впродовж 985 років давньоримської історії, за винятком трьох згаданих подій.

Я хочу сказати, що кризу можна визначити різними способами з огляду на різну частоту, різну тривалість і різний масштаб впливу тих чи інших подій. Можна отримати практичну користь, досліджуючи як рідкісні великі кризи, так і часті маленькі. Для цієї книги я вибрав масштаб від кількох десятиліть до століття. Всі досліджені мною країни зазнали «великої кризи» в моєму трактуванні впродовж мого життя. Однак це не заперечує того факту, що всім їм довелося також переживати частіші поворотні моменти меншого масштабу.

Як у разі особистісної кризи, так і при кризі загальнонаціональній ми часто фокусуємо увагу на якомусь одному моменті істини. Наприклад, якщо говорити про особистісну кризу, то це може бути той день, коли дружина каже своєму чоловікові, що збирається подати на розлучення. У випадку з країнами ми можемо послатися на історію Чилі: моментом істини в цій країні стало 11 вересня 1973 року, коли військові скинули демократичний уряд країни, а її президент вчинив самогубство. Деякі кризи виникають несподівано, мов грім серед ясного неба, без жодних антецедентів — як, наприклад, цунамі 26 грудня 2004 року на Суматрі, що раптово забрало життя 200 тисяч людей, або смерть мого кузена в розквіті сил, коли його автомобіль потрапив під поїзд на залізничному переїзді, й відтак його дружина залишилася вдовою з чотирма осиротілими дітьми. Але більшість як особистісних, так і загальнонаціональних криз є кульмінацією еволюційних змін, що наростали впродовж багатьох років: прикладом цього можуть бути тривалі непорозуміння в сім'ї, що призвели до розлучення подружжя, або політико-економічні негаразди в Чилі. Криза є раптовим втіленням або початком процесу втілення результатів тиску, який продовжувався тривалий період часу. Цей постулат яскраво ілюструють дії прем'єр-міністра Австралії Гофа Вітлема, який (як зазначається в розділі 7) у грудні 1972 року розробив за 19 днів всеохоплювальну програму радикальних змін, але дещо зневажливо відгукувався про власні реформи як «констатацію того, що вже сталось».