А тепер розгляньмо для порівняння кризу національну. Я жив у Британії наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років, у часи, коли країна переживала мляву загальнонаціональну кризу, хоч ані я, ані мої британські друзі тоді ще не усвідомлювали цього повною мірою. Британія була провідною державою світу в царині науки, мала багату культурну історію, британці пишалися своєю унікальністю й жили спогадами про те, що колись вони мали найпотужніший у світі флот, найбільшу скарбницю і найрозлогішу імперію в історії людства. На жаль, у 1950-х роках економічна потуга Британії почала слабнути, країна втрачала території та військову могутність, не могла визначитися щодо своєї нової ролі в Європі й водночас потерпала від задавнених класових розбіжностей і нової хвилі іммігрантів. Ситуація сягнула критичної межі в період між 1956-м та 1961 роком, коли країна пустила на брухт усі лінкори, які в неї ще залишалися, стикнулася з першими расовими бунтами і змушена була розпочати процес надання незалежності своїм африканським колоніям, а Суецька криза продемонструвала її принизливу нездатність поводитися на міжнародній арені так, як належить державі світового рівня. Мої британські друзі намагалися осмислити ці події і пояснити їх мені, своєму американському гостю. Удари, яких зазнала ця країна, посилили дискусії як серед простих британців, так і відомих політиків щодо ідентичності Британії та її ролі у світі.
Нині, 60 років потому, Британія становить собою мозаїку зі свого нового та старого «я». Вона перестала бути імперією, перетворилася на багатонаціональне суспільство, а задля згладжування класових розбіжностей взяла на озброєння систему державного загального добробуту та державні школи, які забезпечують високоякісну освіту. Британія не відновила свого військово-морського та економічного панування у світі й не визначилася остаточно щодо власного місця у Європі. Але ця країна залишається однією з шести найбагатших країн світу; вона досі є парламентською демократією з монархом як символічним очільником держави; як і раніше, займає лідерські позиції у галузі науки й техніки та користується власною національною валютою — фунтом стерлінгів, а не євро.
Дві наведені вище історії ілюструють тематику цієї книги. Кризи та нагальність змін чинять тиск на індивідів та їхні групи на всіх рівнях — від окремих людей до колективів, від підприємств і країн до цілого світу. Кризи можуть породжуватися чинниками зовнішнього тиску, наприклад, коли людина залишається самотньою внаслідок розлучення або смерті чоловіка чи дружини або ж коли одній країні загрожує інша (чи вчиняє на неї напад). З іншого боку, кризи можуть спричинятися чинниками внутрішнього тиску, скажімо, коли людина хворіє або коли у країні назріває громадянський конфлікт. Успішне подолання як зовнішнього, так і внутрішнього тиску потребує вибіркових змін. Це стосується як індивідів, так і країн.
Ключове слово тут — «вибіркові». Абсолютні й цілковиті зміни, за яких колишня ідентичність відкидається повністю, неможливі й небажані для окремих людей, а також для цілих країн. В обох цих випадках проблема полягає в тому, щоб визначити, які конкретно складові ідентичності індивідів чи країн функціонують добре й не потребують заміни, а яким вона все ж таки потрібна. Людям і країнам, які зазнали кризи, слід провести чесну інвентаризацію своїх можливостей та цінностей. Вони мусять вирішити, яка їхня складова й досі працює, залишаючись адекватною навіть за нових умов, а отже, може бути збереженою. Водночас їм слід набратися сміливості й визнати, що саме необхідно змінити, щоб впоратися з новою ситуацією. Для цього індивіди та країни мають знайти нові методи вирішення проблем, сумірні з їхніми можливостями та тією рештою їхнього єства, яка змін не потребує. Їм також доведеться провести чітку розмежувальну лінію і виокремити ті елементи, які є настільки фундаментальними для їхньої ідентичності, що зміні не підлягають.
Отакими є паралелі між індивідами та країнами в тому, що стосується кризи. Але водночас між ними існують і яскраво виражені відмінності, про які ми поговоримо далі.
-
Як нам визначити, що таке «криза»? Зручною відправною точкою у визначенні є походження англійського слова crisis від грецького іменника krisis, а також дієслова krino, що мають кілька близьких значень: «відокремлювати», «вирішувати», «вказувати розбіжність» і «поворотна точка». На основі цих визначень кризу можна тлумачити як момент істини: поворотну точку, коли умови до та після цього моменту значно більше відрізняються між собою, ніж до та після більшості інших моментів. Слова момент , значно та більшість я зумисне виділив, оскільки практична проблема полягає в тому, щоб вирішити, наскільки тривалим чи нетривалим має бути момент, наскільки відмінними — нові умови і наскільки рідкісним — цей момент порівняно з іншими моментами, щоб ми мали змогу назвати його «кризою», а не просто невеликим відхиленням чи поступовою природною еволюцією, яка спричиняє зміни.
Читать дальше