Люба Клименко - Вибрані хіти

Коли зайшов Марк Антоній, атмосфера значно пожвавилася. Відразу знайшлися охочі молодички його нагодувати.

Особливо біля нього крутилася смішлива товстушка, накладаючи йому на тарілку гарячих, з вогню, голубців і гарячих, щойно з печі, пиріжків.

Інші з цікавістю його розглядали, перезиралися, перешіптувалися.

Марк Антоній вдавав, що не зважає на них, хоча краєм ока бачив, що інтерес він викликав неабиякий.

Нарешті він зрозумів у чому річ. Смішлива товстушка наважилася спитати, що так хвилювало усіх кухарок:

— А ви чий кавалер — нашої Оленки чи отієї чорнявки?

Марк Антоній був застуканий цим зненацьким запитанням.

Поки він мовчав, озвалася друга молодичка, зовсім молоденька:

— А чи обох одночасно?

Марк Антоній розсміявся і підтримав жарт:

— Обох одночасно.

— Це зараз така мода у Львові?

— Ні, це моя добра воля.

— І як воно — з двома? — знову поцікавилася товстушка.

— Дуже добре. Вдвічі більше задоволення.

— І вдвічі більше роботи, — зауважила серйозна молодичка з низьким голосом.

Жінки залилися сміхом.

— Це ви правильно зауважили, — сказав Марк Антоній.

— А як ви з ними… — поцікавилася пухкенька сміхунка, — по черзі з кожною чи водночас з двома?

— Як коли, — пожартував Марк Антоній, — але краще, звичайно, з двома водночас.

Жінки розсміялися на всю кухню.

— А як же вам це вдається, якщо у вас тільки один інструмент?

Знову вибух сміху.

— Чи у вас їх два? — додала серйозна молодичка.

— Взагалі то ВІН у мене один, — зробив паузу Марк Антоній, і відчув, що вся кухня, разом зі шкварками на сковорідці, затихла. Всі чекали на його відповідь.

Марк Антоній шукав відповіді, яка б сподобалася всім.

— Якщо чесно, то мої жінки такі спритні, що у мене на час любовного єднання неначе з'являється другий інструмент.

І знову — вибух сміху.

Марк Антоній, наївшись, відчув бажання поспати. Оленка провела його в одну з кімнат з великим залізним ліжком посередині. Він приліг і відразу ж заснув.

…Марк Антоній стояв серед великого залу, де кружляли у вальсі танцювальні пари в строях вісімнадцятого століття. Він оглянув себе і зрозумів, що, судячи з усього, він — так само офіцер цісарської армії.

Марк Антоній усвідомив, що це сон, однак йому було цікаво, що буде далі.

На нього кидали зацікавлені погляди і зовсім молоденькі дівчата, які тулилися до своїх мамусь, і сформовані наречені, що кружляли в танцях з молодими чоловіками, і заміжні жінки. Він із задоволенням відзначив це. Повернувши головою навкруги у пошуках великого дзеркала, він нарешті його знайшов, підійшов до нього і оглянув себе. Був би він жінкою, він би також закохався у себе.

«Так, — подумав він. — А де ж знаменита Анна Марія з її коханцем паном Домбровським?»

Він почав шукати очима по залі і побачив, як до нього наближається імпозантна дама дуже знайомої зовнішності.

— Доброго дня, Влодку! Ви сьогодні щось дуже пізно!

«Отже, я пан Влодек. Цікаво. Можливо, я один із друзів пана Домбровського! А це, напевно, господиня дому. Графиня фон Шнапп. Можливо, мені вдасться сьогодні відгадати загадку історії трагічної смерті пана Домбровського. Головне, не прокинутися!»

— 0, мій екіпаж втрапив колесом у фосу, довелося години дві помучитися.

— Ви не постраждали? — спитала дама і легенько, майже непомітно доторкнулася його руки, аж йому кров ударила в обличчя. Він знав цей дотик. Це був дотик… Це була…

Марк Антоній підвів очі і поглянув ще раз на даму. Це була Марія Фернандес. Тільки дещо старша. А може, й не старша, просто з дуже ранньою сивиною.

— До речі, — посміхнулася вона, — сьогодні на нашому балі присутній сам цісар. Я хочу вас представити йому! Він вже розпитував про вас.

— Про мене? І чим я заслужив такої слави?

— 0, Влодку, любий, не ламайся… До речі, я так за тобою скучила, — додала вона притишеним голосом, не змінюючи з вуст стриманої посмішки.

По шкірі Марка Антонія пробігли мурашки.

Дама взяла його під руку і повела через усю залу. Перед ними розступалися люди, і пара вирулила прямісінько до чоловіка, в якому Марк Антоній відразу ж упізнав цісаря.

Марк Антоній елегантно вклонився.

— Пан Домбровський! — урочисто представила графиня Марка Антонія цісареві, який, демонструючи знамениті ідеї просвітницької толерантності, також вклонився йому.

«Господи, та то ж я і є — той самий пан Домбровський!» — подумав Марк Антоній, і йому аж перехопило дух.

— Начуваний, начуваний! — тим часом промовив цісар. — Таке рідко трапляється, коли чоловік однаково вправний і в бою, і в мистецтві.