— Пан Домбровський — справжній привид чи штучний? — поцікавився Марк Антоній.
— Ви бачили, що сталося з кришталем? Це був він. Ви переконалися, що він — справжній.
— Припустимо, — в голосі Марка Антонія звучав великий сумнів. — І він охоче долучається розважати публіку?
— В тому-то й справа, що неохоче. Він з'являється вкрай рідко. І тоді нам доводиться робити різні фокуси, щоб створити враження від присутності пана Домбровського.
— 1 як, вдається?
— Вдається. Орест — мастак на різні такі штучки. Однак проблема в тому, що сам пан Домбровський любить втручатися в процес обману публіки, тож нерідко хитромудрі Орестові причандали дають збій. Тому найкраще мати справу з самим паном Домбровським.
— А ким був той пан Домбровський? І чому він став привидом?
— Це молодий офіцер, який застрелився на подвір'ї замку, коли одна із спадкоємниць, наша з Орестом прапрапратітка відмовила йому у взаємності. Її звали Анна Марія. Її мама була відомою в Австро-Угорщині меценаткою і культурною діячкою, тож у них в маєтку збиралася дуже представницька публіка, зорганізовували мистецькі салони. Судячи з усього, ті салони мали на меті знайомити молодь з вищого світу поміж собою. Тому на вечірках завжди було багато молодих людей на виданні. Ось там і познайомилася Анна Марія з паном Домбровським. Вона мала чудовий голос, а пан Домбровський був ідеальним акомпаніатором. Слухати їх приїжджали з усієї Австро-Угорщини. Казали, що навіть сам цісар двічі був тут.
— То чому ж Анна Марія йому відмовила?
— Ніхто не знає. За сімейними переказами, вони навіть були коханцями, і навіть мати дала згоду на заручини, незважаючи на те, що він був не з австрійського, а з польського роду. Однак Анна Марія чомусь різко змінила свою думку, а він, замість того, щоб перечекати і все-таки дочекатися її прихильності, застрелився. Він це зробив демонстративно, в присутності величезної публіки, що зібралася сюди на чергове зібрання.
— А ти його сама бачила? — спитав Марк Антоній.
— Так. Візуально — лише двічі. Але його присутність відчувається постійно. Ви щойно були свідками його реакції на голос Марії Фернандес.
— На голос Марії Фернандес?
— Так, думаю, він йому сподобався.
— А який він із себе? Маю на увазі пана Домбровського, — розпитував далі Марк Антоній.
— Він — стрункий, високий молодий чоловік у формі офіцера Австрійської армії зразка кінця 18-го століття.
— Так це не середньовічний привид?
— Ні, «молоденький».
— Отже, ми завтра будемо присутні на вечірці «нових українців» з ефектом присутності пана Домбровського?
— Думаю, оцим своїм знаком — розбитим кришталем — пан Домбровський дав особисту згоду брати участь у завтрашній вечірці, — сказала Оленка і раптом її очі по-особливому загорілися.
— І що це значить? — відразу відреагував Марк Антоній.
— Річ у тім, що ми з бабусею і Орестом помітили таку закономірність: пан Домбровський з'являється лише тоді, коли йому подобається музична програма. І навіть не стільки музична програма — він досить неперебірливий у музичних смаках — скільки виконавиця. Чоловіків-співаків він узагалі не сприймає, а співачок шанує, однак не всіх, тільки обраних. Так що я вас із Марією Фернандес запросила сюди не просто так, а з корисливою метою. Сподіваюся, ви на мене не образитеся.
Марк Антоній і Марія Фернандес запитально подивилися на неї.
— Звичайно, якщо ви не відмовитеся, — завагалася Оленка. — Я б хотіла, щоб Марія Фернандес заспівала на цій вечірці.
Запала пауза незручності.
Оленка несміливо подивилася на Марію Фернандес.
Та звела на неї очі, сповнені вологої ніжності, і тихо сказала:
— Для тебе, Оленко, я зроблю все, що ти захочеш.
Оленка обняла Марію Фернандес, і вони з'єдналися в одному довгому поцілункові…
Марк Антоній заворожено дивився на цю сцену, не знаючи, чи вона його збуджує, чи, навпаки, дражнить…
Марія Фернандес, дізнавшись про свої обов'язки, попросила залишити її саму в альтанці.
Тож Марк Антоній з Оленкою повернулися до замку, де сталися деякі зміни. У двір витягли рояль, і настроювач уже працював із ним. Оленка з ним про щось жваво перемовлялася. Орест давав вказівки щодо розставляння столів. Бабуся мирно спала у кріслі-гойдалці.
Зголоднілий Марк Антоній пішов на запах їжі, і той його привів в одне з приміщень замку.
На кухні також кипіла робота. Жіночки — було їх семеро, — жартуючи і сміючись, помішували вміст великих казанів на плиті, нарізали овочі, місили тісто, ліпили пиріжки, завивали голубці, перекручували м'ясо. Все було злагоджено і весело.
Читать дальше