Люба Клименко - Вибрані хіти

На всі їхні жарти він флегматично відмахувався. Він сидів у кріслі у вітальні, тому самому, на якому він кохав Марію Фернандес, і спостерігав за жіночими забавами. Ті обнімалися, цілувалися, кидали одна в одну подушками, обливалися водою… Словом, дуріли.

Нарешті Оленка безсило впала на диван і заснула, скрутившись, немов кошеня, клубочком. Марія Фернандес гладила її по голові і дивилася на Марка Антонія. Він зрозумів, що Бог таки уклав з ним угоду.

Марія Фернандес підійшла до крісла, де сидів Марк Антоній, і сіла на підлогу, точнісінько так само, як він зробив у ту ніч, коли вони кохалися на цьому ж місці. Вона нічого не робила непристойного, вона просто покірно поклала йому голову на коліна. Paloma Negra. Вона, скорена, лежала біля його ніг. Він не витримав, і запустив руку в її розпущене вологе волосся.

Марія Фернандес почала важко дихати. Її гарячий подих, направлений до його кореня, розтривожив Марка Антонія. Він глибоко зітхнув і притис її голову до свого напруженого місця кохання.

Вона обняла своїми, як завше, гарячими руками його стегна і притулилася щокою до цього ж місця.

Марк Антоній міцно стиснув у руках пучок її волосся і закрутив на руці. Вона беззвучно зойкнула, прийняла руки з його стегон і почала поволі розстібувати і знімати з нього штани.

Вона розвела йому ноги і обхопивши рукою яєчка, легенько відтягла їх донизу, а другою нахилила його корінь до себе і притулилася до нього губами.

Перед Марком Антонієм розверзлася земля, і він провалився… Він провалився в темно-синю прірву, він летів сторч головою, позбавлений страху й інстинкту самовиживання, він летів униз, розрізаючи грудьми синю темінь прірви, тримаючи розставленими руки, немов у польоті… Він відчував невимовне блаженство і свободу. Він розвів руки і спробував переконатися, чи може він за їх допомогою управляти польотом. Виявилося, може. Він нахиляв руки, немов літак крила, задля повороту, маневрував, розпанахуючи синю темінь. Він нічого не бачив, однак йому не було страшно. Він знав, що у цьому темно-синьому просторі любові на нього не чигає небезпека. Бо цей простір, як і сама любов, — безмежний…

Він чув звук розрізаної його грудьми і руками синьої пітьми. Це був звук тенісного м'яча, який летить від потужного удару.

Несподівано, він почув власний голос. Він стогнав. Він не соромився цього стогону. Цей стогін був подібний до стогону тенісиста, який подає м'яч.

Вона була поряд, Марія Фернандес, — жадана, обожнювана.

Вона була поряд, Paloma Negra, тепла і покірна.

Вона була поряд, та, за ніч з якою він віддав десять років життя…

Несподівано Марк Антоній відчув прохолоду від того, що гарячі губи і сильний язик Марії Фернандес перестали його пестити. Він відкрив очі й побачив, що вона підводиться з підлоги, а на нього сідає Оленка. Марк Антоній хотів був обуритися з цього приводу, однак його немовбито було припнуто невидимими путами до крісла, він не міг навіть поворухнутися.

Марк Антоній увійшов в Оленку.

Він піддався їй і знову заплющив очі. Він відчув, що знову летить. Тепер уже не в синій теміні, а в сліпучому сяйві. Він летів на сонце…

Коли вранці Марк Антоній прокинувся, біля його ніг сиділа Оленка і, поклавши йому голову на живіт, спала.

Він поворухнув затерплим тілом, і вона прокинулася.

Марк Антоній озирнувся по кімнаті, шукаючи поглядом Марію Фернандес.

— Вона поїхала, — сказала Оленка. — Назавжди. Вона одержала вигідний контракт у Венесуелі. Її літак відлетів годину тому.

Марк Антоній відчув дикий біль у грудях. Це боліло не серце. Це боліла душа.

Він зиркнув у вікно. Починався новий день. Починалося нове життя…

Лист Марка Антонія до Мумрика, написаний ним після першої ночі, проведеної з Оленкою.

«Її звати Марія Фернандес. Однак насправді її ім'я не має ніякого значення. Я нарешті збагнув, хто вона. Вона — „летючий голландець“, вона з'являється то тут, то там, у житті то одного чоловіка, то іншої жінки. Вона нікому не належить. Вона нічия. Її неможливо піймати. Її неможливо втримати. Вона, як риба, вислизає з рук. Риба з перламутровою лускою.

Вона — посланий з неба темно-синій ангел, ангел любові.

На небесах останнім часом дещо схвильовані тим, що відбувається на землі: світ перетворюється на одну велику автоматичну систему. Людина, щоб вижити в ньому, повинна чітко засвоїти правила гри, які диктує суспільство. Перед нею — пульт з кнопками, які вона повинна у строгому порядку по черзі включати, виключати, перемикати, відключати. Все по схемі. Все по інструкції. Вранці — підйом, сніданок, робота, обід, робота, вечеря, розмова з дружиною, дітьми, сон. У неділю — церква, спорт, дискотека, залежно від того, у кого який пульт. Людина перетворюється на робота. Навіть насолоду вона одержує, як робот, в якому насолода запрограмована в мікросхемі. Від таких-то речей він починає смикатись, випаровувати воду, стогнати і сміятися. Однак це він робить не тому, що йому так хочеться, так вимагає програма, закладена в ньому, так пише інструкція.