Люба Клименко - Вибрані хіти

Заручини Оленки і Марка Антонія відбувалися в чудовому львівському ресторані. Слово «чудовий» означає не те, що він дуже дорогий, а те, що там все зроблене зі смаком і без додаткових накруток. Є такі у Львові.

Сюди було запрошено лише найближчих, їх виявилося п'ятдесят чоловік. Тільки шалена сімейка (на сімейній раді Оленка з Марком Антонієм постановили, що запросять, як виняток, усіх її членів, уключно з дітьми) складала п'ять чоловік. Плюс Оленчині родичі, подруги, консерваторська публіка. Ось так і набралося.

Все відбувалося як невимушена вечеря, без тостів і побажань. Просто і весело.

Оленка була у чудовому білому платті. Марк Антоній з приводу заручин зав'язав «метелика».

Родина у Оленки була чудова. «Правильна» львівська родина, яка була дуже потішена, що їхня донька зуміла зробити чудовий вибір, не те, що доньки їхніх друзів, які, немов подуріли, закохавшись у патлатих гітаристів і обкурених поетів. Їхнім зятем, тобто Марком Антонієм, можна пишатися. Оленчині батьки вирішили, що спеціально запросять до церкви на вінчання всіх тих матерів і батьків тих дочок, які тягаються Бог зна з ким, нехай побачать, як має бути у пор'ядній львівській родині! Нехай лускаються від заздрощів! Тому, що дітей треба виховувати. Ось вони Оленку виховували. Вони виховали її чемною, розважливою, доброю господинею, мудрою жінкою. І тепер пожинають плоди своїх педагогічних досягнень.

З Марка Антонієвої сторони була присутня тільки шалена сімейка. Марія Фернандес була на цього разу у чорній довгій сукні. На шиї в неї були три разки яскраво-червоних коралів. Губи були нафарбовані помадою точно такого ж кольору.

Вона була весела. Біля неї сидів Орест і розважав її своїми жартами, а вона просто помирала зі сміху. Марк Антоній жодного разу не піймав її погляду. Вона, якщо й позирала в бік заручених, то тільки на Оленку.

Оленка також позирала то на Марію Фернандес, то кудись убік.

Марк Антоній зауважив, що сьогодні вони мали однакові зачіски: у обох волосся було стягнуте в «гульку» на потилиці і пригладжене гелем. Вони про щось домовилися. Це однозначно.

Нарешті Марк Антоній зрозумів, у чому справа: Оленка махнула Марії Фернандес рукою, і та вийшла з-за столу.

Жінки вийшли на сцену, Оленка витягла велику червону квітку і заколола її поряд з «гулькою» в коси Марії-Фернандес. Потім вийняла чорну квітку і заколола її собі у волосся, так само по-латиноамериканськи, біля «гульки».

Оленка сіла на стілець, взяла в руки гітару і почала грати «Paloma negra», пісню-голосіння, пісню-відчай, пісню-жаль, пісню-тугу…

Коли Марія Фернандес взяла перші ноти, Марк Антоній відчув, неначе з нього почали живцем здирати шкіру.

Марія Фернандес любила співати, обпершись на щось. Цього разу вона поклала руки на Оленчині плечі і заплющила очі. Час від часу вона закидала голову назад, неначе її хтось тягнув за волосся, а вона опиралася. Він згадав, як у них було в тій альтанці, коли він її кохав іззаду і в пориві пристрасті схопив за волосся і відкинув її голову назад.

Від її голосу, здавалося, вібрувало все навколо. Вона час від часу, під час пісні, зітхала, час від часу стилізувала спів під ридання, час від часу робила паузу, закривши очі рукою, а тоді… а тоді брала двома пальцями Оленчине підборіддя і просто пила її своїми синіми очима.

Оленка, акомпануючи, заплющила очі, неначе дослухаючись до кожного подиху Марії Фернандес, намагаючись втрапити в ритм її співу.

Коли пісня закінчилася, перед Марією Фернандес демонстративно упав на одне коліно Орест і поцілував краєчок її плаття.

Зал вибухнув оваціями.

Марк Антоній підкликав офіціанта і попросив:

— Мені склянку віскі. Повну. І без льоду.

Офіціант кивнув головою.

Марк Антоній одним махом випив чудодійний напій.

Стало легше…

Щоб відволіктися, він завів розмову зі своєю майбутньою тещею, яка йому довго хвалилася своїм родоводом. Марк Антоній чемно і терпляче вислуховував акуратну, добре виховану жіночку, думаючи, кого ж вона йому нагадує. Нарешті він здогадався: молодого півника, який ходить серед курей з піднятою головою, час від часу він зупиняється, піднімає ногу й озирає своє «господарство», а потім продовжує вишукувати в землі розкидані зернята.

Нарешті і пані Ольга (так звали Оленчину маму) втомилася і закінчила свою оповідь.

До Марка Антонія підійшов Олег і, взявши його за руку, відвів у бік.

— Тобі не здається, що у мене виросли роги? — спитав він нервовим тоном.