Люба Клименко - Вибрані хіти

— А я?

— Невже ви думаєте, що вона може кинути все заради любовної інтрижки?

— Господи, для неї я — любовна інтрижка?

— Це якраз Марія Фернандес переконана, що вона для вас — чергова любовна інтрижка.

— Чого б це раптом?

— Їй здавалося, що ваш зв'язок — це щось унікальне. Що це справжня любов, палка, сліпа і нерозумна, яка не зважає ні на вік, ні на сімейний стан партнера, ні на умовності, які існують у суспільстві.

— Так воно і є!

— …Але коли ви призналися, що мали любовний зв'язок з Клавдією…

Оленка зробила паузу.

— То що? — тягнув із неї інформацію Марк Антоній.

— …тобто так само жінкою, старшою від себе і так само заміжньою…

Марк Антоній почав здогадуватися про що мова, і кров ударила йому в обличчя.

— … тоді Марія Фернандес зрозуміла, що вона для вас — черговий дешевий роман…

Марк Антоній схопився за голову.

— Це вона так сказала?

— Так. Вона проплакала у мене на плечі цілу ніч по тому.

— Їй було так зле?

— Ви навіть не уявляєте, що значить жінці у її віці закохатися в чоловіка, молодшого від неї. Це виклик собі, своєму тілу, своїй душі, суспільству. Жінка в цій ситуації завжди готова до того, що її покине чоловік. І вона з острахом чекає цієї миті, і коли це стається…

— Я не кидав її. Це вона мене кинула.

— Господи, який ви наївний! Вона воліє краще — нехай трохи раніше — піти від молодшого за неї чоловіка, аніж бути покинутою… Щоб не бути смішною, як Клавдія Михайлівна…

— То ти кажеш, вона дуже переживала тієї ночі?

— Так, і добре, що поряд була я. Мені здається, вона збиралася накласти на себе руки… Як пан Домбровський…

— Я зараз піду до неї і все їй розповім.

Оленка заперечно похитала головою.

Марк Антоній підскочив з місця.

— Не варто. Зараз вона вам не повірить. Дайте їй оговтатися від цього всього. Нехай вона відчує, що є місце, де вона жадана завжди. Це її сім'я. А коли вона заспокоїться, тоді ви зможете про все з нею переговорити.

— Я так довго не витримаю.

— Витримаєте. Вона ж витримує… Витримую і я… — докірливо промовила Оленка.

Марк Антоній ніжно на неї подивився. Йому захотілося її обняти.

За вікном пішов дощ. Повз вікно кав'ярні пробігали люди, застукані дощем зненацька. Потім пропливали різнокольорові парасольки. Потім не стало нікого — злива просто заливала тротуари і сльозами текла по вікнах кав'ярні.

Марк Антоній зрозумів, що дощ буде затяжним, тож він замовив собі і Оленці старого кримського вина, яке можна пити довго маленькими ковточками.

Алкоголь почав помалу на нього діяти і він розчулився.

— Ти знаєш, як я її про себе називаю?

— Думаю, що знаю…

Марк Антоній недовірливо подивився на Оленку.

— 1 як же?

— Paloma Negra? — перепитала вона.

Марк Антоній був шокований.

— Так, а звідки ти знаєш?

— Я сама її так називаю… — промовила Оленка.

Дощ не припинявся. Марк Антоній і Оленка сиділи за столиком і мовчали.

Несподівано Оленка, немов пробудилася зі сну.

— А чому ви її так називаєте, професоре? Лише тому, що вона співає цю пісню?

Марк Антоній замислився.

— Ні. Не тому. Коли я так її називаю, я уявляю, як тримаю чорну голубку в руках. Тоді мені здається, що вона моя… А ти?

— Я? — замислилася Оленка. — Я вкладаю в цей образ філософський підтекст. Чорна голубка — не така, як всі. Саме тому — вона дуже сильна, бо повинна вижити в світі, де вона — не така, як всі. І тому вона така самотня…

— Марія Фернандес не самотня, — посміхнувся Марк Антоній.

— Марія Фернандес дуже самотня, — сумно промовила Оленка. — Ви навіть не уявляєте, як вона страждає від своєї самотності… Так, вона не одна. Вона має чудових дітей. Але я зараз маю на увазі самотність не у значенні «бути одною», а в тому розумінні, що вона не має собі пари…

— А Олег?

— Ні Олег, ні, тим більше, попередні чоловіки не могли їй дати того, що подарували їй ви…

Офіціант підійшов до вікна і прикрив його. Надворі почалася гроза.

«А я, крім того, що самотній — без пари, я ще й до того ж — один. Може, прийшов час змінити цю ситуацію?»

За вікном вітер рвав парасольки літніх кафе, гілки дерев, пригинав до землі кущі. Марк Антоній і Оленка продовжували мовчати, думаючи кожен про своє.

«Треба віддати належне Марії Фернандес, — думав Марк Антоній. — Вона змінила моє життя. Принаймні, із самозакоханого нарциса, я перетворився на чоловіка, який уміє любити. Може, і справді, прийшов час одружитися? Заспокоїти пристрасті. Завести сім'ю. Хорошу партнерську спілку. Мені потрібна жінка, яка була б хорошим другом, мудра жінка, правильна жінка, яка триматиме порядок у моєму домі і в моїй душі. Мені потрібна зараз…