Люба Клименко - Вибрані хіти

Якось їй потрапили в руки (якщо бути точнішою, то вона «вирвала в профкомі з м'ясом») дві сімейні путівки «на води» в Трускавець. А була вона, треба вам сказати, великою любителькою підліковуватися і при цьому насолоджуватися прелєстями курортного стилю часопроводження. Тим більше, що в цей же час в цей же санаторій зібралася дружина мера того провінційного містечка, де жила Розалія Романівна. Звали її пані Стася, і до неї багато років моя свекруха безрезультатно підбивала клинці, намагаючись увійти в її почту. Це був подарунок долі! Де, як не в закритому просторі санаторія, міститься найкраща можливість увійти в довір'я до першої леді місцевого масштабу!

Кандидатом на другу путівку, природно, був пан Дзюрка, її чоловік. Як тільки він почув про це, то відразу страшенно «зрадів». Але тут якось цілком «несподівано» в нашому будинку потік дах (я секрет знаю, бо застукала пана Дзюрку на горищі в процесі творення дзюрки, проте із солідарності не видала його домашньому гестапо), тому йому «з невимовним жалем» довелося залишитися вдома.

Наступним кандидатом на другу путівку виявилася я. Розалія Романівна шляхом вишуканого шантажу добилася в адміністрації санаторію дозвіл взяти з собою внука, тобто мого сина Петрика.

Отже, поїхали ми в Трускавець «на води» втрьох — Розалія Романівна, я і мій трирічний синок Петрик.

Першого тижня все було чудово. Санаторій називався «Ранкова зоря», хоча, якщо судити з середнього віку пацієнтів, йому більше підійшла б назва «Захід сонця».

А Розалія Романівна насолоджувалася життям! Оце так щастя: підйом в шість ранку, заповнення майонезних баночок жовтою рідиною, прогулянка через парк до бювету, бюветний ритуал приймання води маленькими ковточками через вузеньку рулечку чашки або соломинку, щоб вона не псувала зуби), спілкування з пані Стасею (тією самою першою леді) на тему розшифрування снів попередньої ночі, променад в їдальню через парк, дієтичний сніданок, прогулянка через парк у корпус для процедур, клізми, ванни, п'явки, компреси, грязі, масажі, прогулянка через парк до бювету, інтелектуальні розмови з пані Стасею на теми внутрішніх хвороб органів травлення і сечогінних шляхів і методи лікування тією самою жовтою рідиною, яку збирають у майонезні баночки, ритуал прийому води, прогулянка парком до їдальні, дієтичний обід, повернення через парк до корпусу, сієста, прогулянка через парк до бювету, ритуал прийому води, обмін з пані Стасею кулінарними рецептами, дорога парком до їдальні, дієтична вечеря, вечірній променад парком з пані Стасею і, нарешті, міцний сон.

Ви, напевно, помітили, що в переліченому списку санаторних утіх постійно фігурує слово «парк». Так, специфікою географії нашого санаторію «Ранкова зоря» було те, що ми мінімум шість разів на день проходили через нього, до речі, і повз одну пам'ятку кічової естетики — скульптуру місцевого ваятеля, яку я б назвала Аполлоном Трускавецьким. На відміну від Аполлона Бельведерського, руки у нього були на місці, і найцікавіше місце також було на місці, щоправда, було воно схоже не на дітородний орган, а більше на краник-ніс Мойдодира.

Це було кумедно, хоча й неестетично, тому моє свекрушище, щоразу проходячи повз Аполона Трускавецького, з обуренням дивилося на скульптуру, а потім гидливо відверталося зі словами «Фе, яка гидота!». Я погоджувалася з нею, підтверджуючи свою солідарність з нею кивком голови, що також стало одним із ритуалів нашого з нею санаторного життя.

Отже, перший тиждень наших санаторних утіх минув мирно.

Але другого тижня наші взаємини різко погіршилися. Розалію Романівну ні з того, ні з сього почало хвилювати питання: чому це наш Петрик до цього часу досі не розмовляє? Адже йому вже майже три роки! На мої аргументи щодо того, що, Петрик вимовляє «Ма!» і «Ба!» і що отолярнголог уже десять разів заспокоїв нас з цього приводу, вона ніяк не реагувала.

Якось увечері, під час прогулянки парком, я у черговий раз вислуховувала тираду про те, що це я в усьому винна. По-перше, я (за її версією) затаїла той факт, що у мене в роду були німі. По-друге, коли я була вагітна, то, посварившись з Розалією Романівною, півроку з нею не розмовляла, ось за це мене, мовляв, Бог і покарав німим дитям. А, по-третє, у мене, виявляється, язик роздвоєний, вона, начебто, це побачила, заглянувши мені в рота, коли я позіхала.

Якщо я «по-перше» і «по-друге» якось проковтнула, то третій аргумент мене якось не влаштовував. Я не витримала і в'їдливо сказала, що у Петрика з язиком все в порядку, просто він береже свої нерви, поки не спілкується зі своєю бабусею.