Люба Клименко - Вибрані хіти

Розалія Романівна зупинилася посеред алейки і притиснувши до лівого боку свого монументального погруддя праву руку, почала хапати відкритим ротом повітря, імітуючи серцевий напад. Маю вам зізнатися, що в цій справі вона була віртуозкою. Навіть я, що мала змогу спостерігати такі «напади» сотні разів і після її чергових сварок з її першим чоловіком — паном Клименком, і з нинішнім — паном Дзюркою, щоразу сумнівалася: а раптом вона цього разу не придурюється? Настільки правдоподібно у неї все виходило! Однак приїжджала чергова «швидка», і все закінчувалося укольчиком димедролу.

Цього разу Розалія Романівна знову продемонструвала відточену за довгі роки тренувань майстерність сцени помирання і, важко дихаючи, опустилася на лавку так, що сторонній спостерігач сказав би: «У неї підкосилися ноги», «Вона пополотніла», «Її погляд побляк». І сталося це якраз біля того місця, де на тлі зеленої травички в променях заходу сонця білів Аполлон Трускавецький.

Я вкотре дала себе обманути. Ну, не скажу, що я була стопроцентно впевнена, що зараз їй дійсно погано, але певні сумніви мене все-таки гризли. Крім того, в кінці алейки забіліли халати лікарів, і мені не хотілося опинитися перед ними в дурному становищі.

Так що я мобілізувалася і почала активно шукати в сумочці свекрушища таблетки валідолу. Білі халати наближалися. Я знайшла коробочку і всунула її в руки Розалії Романівни, однак вона, як і годиться людині, що перебуває при смерті, відповідно реагувала, рука безвільно звисала з лавки. Я оперативно вийняла таблетку з коробочки, силою розтулила рота свекрусі й вклала під язик ліки. Вона поперхнулася, і по виразу очей, які вона на мене вирячила, я зрозуміла: мені капець! Зараз, на очах у лікарів санаторію, розіграється грандіозне шоу «Моя невдячна невістка!». І мене кинуло в піт.

Однак тут сталося дещо непередбачене. В цю мить до нас підбіг Петрик і, протягуючи бабусі відірваний пеніс Аполлона Трускавецького, з гордістю промовив: «Ба! Фе, яка гидота!».

Розалія Романівна, треба сказати, була недурною жінкою з доброю павучою реакцією. Миттєво оцінивши ситуацію — білі халати були «на підході», — вона відразу ж «воскресла», вихопила із рук дитини краник Мойдодира і поспішно запхала його в свою сумочку.

Через мить з нами порівнялися головний лікар і його заступник. У їхніх очах було щось подібне до тривоги:

— Вам погано?

— Ні, — жвавенько з чарівним рум'янцем на щоках сказала Розалія Романівна і мило посміхнулася вставними зубками…

Головний лікар погладив мого Петрика по голові й пішов далі…

…А ми з Розалією Романівною мовчки попрямували в їдальню на вечерю. Кожна думала про своє, а наш Петрик був дещо розчарований: чому ніхто його не похвалив за перші вимовлені слова? (Я до цього часу мучуся докорами сумління за цю педагогічну нетактовність).

Вечеря минула в мовчазній атмосфері, але як тільки ми вийшли в хол з фонтанчиком, до нас підійшла перші леді — пані Стася.

— Дорога пані Рузя! — проспівала вона єлейним голосочком. — Ви ж обіцяли мені перепис пляцка «Їмость»!

— О так, дорога пані Стасю! — зраділа Розалія Романівна. — Одну хвилиночку! Я Вам усе приготувала. І цілковито забувши, ЩО в неї в сумочці, почала там копирсатися.

У цей трагічний момент із дамської сумочки вивалюється краник Мойдодира. Розалія Романівна, почервонівши, хапає його з підлоги і похапцем запихає назад, застібує «блискавку» і промовляє жалібним голосочком, усвідомлюючи, що в цей момент її остаточно і безповоротно викреслили із складу почту першої леді:

— Я забула рецепт у номері…

Пані Стася зробила багатозначну паузу і пішла геть, не сказавши ні слова. Однак по тому, як у неї підвернулася нога, я зрозуміла, що вона перебувала під глибоким впливом того, що сталося.

Розалія Романівна так страждала увесь вечір, лежачи на ліжку і дивлячись в одну точку на стелі, що навіть мені стало її щиро жаль. Проте я не могла заговорити першою.

Такими були правила її гри.

Нарешті вона не витримала і спитала:

— Як ти думаєш, пані Стася розгледіла ЦЕ?

У неї на обличчі був написаний такий відчай, що я не могла їй сказати правду.

— Думаю, пані Стася не встигла нічого роздивитися. Однак нам потрібно повернути ПРЕДМЕТ на місце, щоб вона вранці не зрозуміла, що і до чого!

Розалія Романівна повеселішала і почала шукати у своєму чемодані похідну коробочку з нитками, голками, клеєм та іншими дрібничками, які часом потрібні в дорозі.