Люба Ґавур - Казка про маленьку хату біля малого лісу

Дозвольте, шановні слухачі, розказати Вам про життя маленької хати біля великого лісу... вірніше, великий був ліс в уяві дівчинки — великий, могутній, чарівний й таємничий, але скажу Вам, слухачам дорослим, потихеньку — вимірами фізичними, лісок був справді малий.

Давно колись було, що одного чарівного, літнього вечора, коли смеркало, з тієї хати біля лісу, взявши донечку за руку, Мати її повела в напрям цього сусіднього лісу. Вони потихеньку перелізли дерев’яний паркан та ввійшли — через вуал верхнього листя — в дрімучий ліс, серед якого стояла галявина. Йдучи в парі, ступаючи по стежці, Мама розповідала донечці про всілякі сотворіння, які там жили в гармонії й плекали своє житло... пташки, зозулі, феї, карлики, бджоли, мавки, світлячки... ось попід тими зеленими, сяйвом-освітленими листями при землі, на якій ми ступаємо легким кроком... під кожною пелюсткою, під кожним листочком, тремтять краплини роси, помножені, прозорі тайни буття... раз у раз затріщить гілка під ногами там, де мох стелиться, шелестять віття, он там видно папороть росте... та й, може, й цвіте... на вечір Івана Купала? Посеред цього рослинного світу живуть собі також жаби, цвіркуни, сверщики, зайчики, білки та різні інші гомінливі сотворіння. Блистять зелені листочки, моргають вечірні світлячки близько над землею, а вгорі, в небесах наче до ритму містичної музики, мерехтять у відповідь зорі... всі вони осяяні божественним духом... краси й любові.

Так-то Мати передала маленькій доні цінний скарб для зберігання назавжди.

У малому містечку в Америці емігранти шукали хати до купівлі, бо Батька прийняли на працю в університетській бібліотеці. Родина заміряла перенестися з великого, промислового міста, до меншого.

З гори вулиці, вздовж якої з одного боку тягнувся лісок, видно стало, що при закруті внизу, сиділа собі присадкувато маленька хата, а скраю на траві — величезний дуб. Цей образ — в маминих очах на перший погляд тоді в розквіті літа, напевно нагадав рідний дім в селі Липовець на Яворівщині, де вона народилася й провела перші свої літа, солодко-гіркі часи з Мамцею, сестрою Галею та братом Ґеньом, поки не вступила до Українського Інституту для Дівчат в Перемишлі... Пережила воєнні часи, та переїхавши воєнні зони, втікаючи від большевиків, потім німців, тоді большевиків-разом-з-німцями, провела роки непевності на скитальщині, на «еміграції», разом з іншими «Ді-Пі» [2] Ді-Пі — «Displaced Persons», означає людей які втратили свою етнічну територію через траґічні обставини, як наприклад, війна. , а згодом — виїзд з Європи через океан до невідомого будучого в чужій Америці.

У думках, у душі згадувала дім, до якого шляхи повернутися не могли. Остались спомини дитинства в малому селі, де дівча — «пільна квітка», бігало, стрибало, скакало по сільських городах, щасливо пізнавало світ.

Бігаючи безжурно по городі, маленька Ірця уявляла собі, що може літати. Підняла рученята і пустилася бігом, щоб розігнатися, намагаючись перескочити чи «перелетіти» глибокий рів, вповні переконана, що підніметься. Розпростерла «крила» і бігом, впевнена у свої летунські спроможності та цілкість своїх крил. Але дуже скоро, закони фізики переважили і лет зупинився. Ірка провалилася, впала стрімголов додолу, та потовкла коліна. Ще й кров потекла. Ще й Мамця насварили.

А зараз — років з десять опісля приїзду з післявоєнної Європи, з переселенчих таборів в еміграційній скитальщині, з валізами, рюкзаками, смутком і надіями — до міста Клівленда, — «понурого, пролетарського», Мама зустрілась віч-на-віч з хатою під лісом... в Америці. І зразу давні, образотворчі спомини виринули на верх з глибокої криниці її пам’яті. Хатка «на чужині» ...хіба, наче ті журавлі — через море перелетіла, перевтілила...