Люба Ґавур - Казка про маленьку хату біля малого лісу

Під час шкільного року, обидві доні-сестрички вибігали з хати до школи, до якої можна було швиденько пішки зайти. Весною дерева прибиралися сонцем-насиченими пучками. Перші квіти визирали з-попід землі — крокуси, тюльпани, нарциси. На ці чуда Мама доням привертала увагу і заохочувала їх збирати травневі квіти, щоб покласти на престолі Матері Божої. І в місяці травні дівчата таки зривали квіти з городу, щоби занести до престолу в школі для вшанування Цариці травня. І вдома також був родинний вівтар. Вже цвів тоді бузок, тай долучався до запашних, тремтячих китиць. І всі раділи... клякали, співали й раділи.

Зимою Мама завивала доні в червоні вовняні хустки й шалики, а на ногах — довгі, червоні панчохи. Коли ночами було надзвичайно холодно, Мама — яка часто змерзала підчас воєнних років, закутувала їх шубами поверх піжам.

Окрім шкільними завданнями, дівчата дуже любили займатися читанням, і англійською, і українською мовами. Також обі любили рисувати і малювати. Мама виділяла доням аркуші паперу і заохочувала їх рисувати і малювати. Переважно їхні композиції складалися з уявних видів казкової хатки зі стежкою, квітками, зеленими кущами і травою, і навкруги — високими деревами. Мама хвалила їхні шедеври і показувала гостям.

Старша доня цікавилася ручними творами, з фарбою чи олівцем, а особливо нитками, на зразок Буні, яка взяла її під своє крило в ділянці шиття і кравецтва. Пильно прислухувалася і вдивлялася старша, ясніша внучка, та присвоїла вона ці скарби знання, які з відданістю і щедрістю передавала Буня. А молодша, чорнява, любила прясти словами... словами на папері.

У спальних кімнатах малої хатини стояли шафи та кабінети, які берегли всіляке полотно, гаптовані серветки, хустинки, ріжки... кавалки матерії з мережками чи кольоровими нитками... вишивані рушнички... в’язані шапочки й рукавички... чисті, поскладані фартушки, лляні обруси зі старого краю, ткані якоюсь сільською богинею... серед цього всього, глибоко занурено, могло лежати «м’ягоньке», — підподушкова несподіванка для донечок.

Бігаючи по кімнатах, діти всюди шпиртали та й в різних закамарках можна було несподівано знайти скарби — особливо старі скарби, що завжди тішило їх.

У хатці жили-були всілякі чудодивні шпари, де ховалися казкові простори та вселилися таємниці давності...

І в Буниній шафі — пошарпаний молитовник ще з еміграції, де на першій сторінці молитва до Архангела-хоронителя Рафаїла за поміч в дорогу в чужину, а поміж сторінками де-не-де ховалися засушені квіти й листочки. Лежали в коробках брошки і коралі, й спочивали перстені (один нареченої, один шлюбний), попід нічними сорочками... наверх шафи, стояли різнокольорові шпульки ниток, сучасні числа газети Свобода, ікона Мати-Божої...

А найцінніше, що лежало в шухлядах, це безчисленні листи «авіа» з поштовою маркою СССР, т. зв. УРСР, бо до хати-біля-лісу в Америці постійно прилітали листи з далеких сторін з-поза залізної завіси, до «Найдорожчої Нашої Пані» із заголовком « Слава Ісусу Христу!» Листи, які представляли камінне тяжіння. Їх радісно чекали, читали та в горішній шухляді зберігали Буня, бувша учителька в селі Липовець.

Буня також вчителювали у хаті-біля-лісу в Америці, всесторонньо переливаючи внучкам найкраще зі своєї криниці знання і досвіду.

А над шафами — вікна, обрамовані зеленим, виглядаючи на живучі стіни зелені навкруги, задля лагідної панорами та насолоди душі господині хати, яка, втративши свій казковий, зеленню-завуальований Липовець, передавала своїм доням, народженим в Америці, іскристе відчуття глибини цієї втрати.

«Колись, дитиночко, як Україна буде вільна, тоді ми всі повернемо додому!»

Відгомін лунав в обидві сторони. Із листів, що надлітали до Америки, з рідного краю, прибув один від Пришляка, Григорія, в році 1961-му коротко перед переселенням Ірки з родиною до хати-біля-лісу, в якому поміщено було кілька ручно написаних пісень-самоцвітів... які збереглися...