pacyfikaciya

б) Офіційні інтервенції.

— Польський амбасадор у Римі інтеріиенював у справі виступів італійської преси г}роти польського терору у Східній Галичині.

— Як подає преса, Папа Пій XI. призначив слідство у справі краєвпх подій, при •чому апробував пастирський лист українських єпископів у справі польського терору. Та сама преса подає, що становище польського амбасадора при Ватикані Скшинского захитане у звязку з подіями в Галичині, та що він зажадав від уряду відкликання.

в) Італійська преса.

Перші вістки про події в Східній Галичині почали приходити до італійської преси з польських аґенцій, які говорили про українські саботажі, підпали та відповідну «реакцію» польського населення та польської влади. Вістки ці, дуже тенденційні та брехливі, були спростовані поволі вістками з инших джерел, що почали зявлятися в італійських часописах, особливо провінціяльних.

— «Popolo di Brescia» з 9. X. 1930. містить статтю п. з «Gravi torbidi nella Galizia Orientale».

— «11 Maltino di Napoli» та батато инших часописів писало про українську справу та про події в Галичині.

«II Lavoro Fascista» 9. X. містить велику статтю п. з. «Зразки польської політики у Східній Галичині». Автор, навівши довгий спис українських установ, які впали жертвою ніби-то — як твердять поляки — «українського тероризму», — вказує на цілковите безглуздая польської пропаганди, що українці, мовляв, віддалися... культу «само-нищення», і звертає особливу вату на ту війну, яку повели поляки протп українських кооперативів, як підстави економічної витревалости і відпорности національних українських інституцій. «Мусімо ствердити, що ми дуже добре памятаємо, як Польща отримала Східню Галичину, зобовязавшися перед цілим світом зорганізувати автономний устрій країни й одкрити український університет у Львові. Поволі, поволі забула вона не лише про університет, але тепер ось нищаться вже й останні ґімназії. Ось вам доля міжнародніх зобовязань!» Змалювавши «пацифікаційні» методи, автор закінчує: «На думку всіх політичних діячів, така поведінка польської поліції, замісць «па-цифікувати» країну, може мата лише один наслідок: може кинути маси українського населення, в пориві розпачу, в обійми російського большевизму. І така перспектива, з огляду на загальну ситуацію на Сході Европи, не є в суті речі бажана».

— Огаття ця завилася і в «II Popolo di Trieste», Trieste, 8. X., та в «Ога», Palermo. 11. X. 1930.

Ефект тих статтей був такий великий, що польська ам'басада інтервенювала в міністерстві зак. справ. Наслідком тої інтервенції цілковито зникли будьякі вістки про Галичину в італійських часописах, бо як — з одного боку — італійські часописи не ьважали більш можливим для себе містити статті, що компромітували би «дружній» польський уряд, так з другого боку, перестали цілковито звертати увагу на брехливу пропаганду польських агенцій. Тому, при оцінці польських виборів до сойму, ціла італійська преса — правда — вельми коротко, але яоно, визначила своє відношення до галицьких подій, зазначивши, що «в кожному разі, не зважаючи на перемогу урядових кандидатів на східніх землях, ми ие можемо повірити, що ніби українсько пасе лення так враз позбулося своїх анти польських і націоналістичних ночувань...»

— «й Сотгіеге», Roma, всеж умістив довшу статтю, де читаємо таке: «Що до урядової більш^сти, то вона змогла уконституватися лиш© завдяки типовим засобам найбільш занепадливого нарлямеитаризму — завдяки масовим арестам ватажків опозиції та заотрашенішо виборців. Епізод, що нро його оповідають, мовляв, цілі містечка з великою втіхою йшли на вибори з музикою, відкритими списками до голосування, хоча може і здається мальовничий, але є також занадто симптоматичний і лясовуе забагато річей... Переміг уряд зі своїм силовим апаратом, не маршал Пілсудскі зі своєю великою ттроґрамою морального відродясеїшя нації. Маємо иа увалі особливо підкреслити цей пункт, бо занадто часто останніми часами їв певних орґаіиїх закордонної преси чуємо нро «фашистівські методи Маршала». Зовсім певно, ані історія його партії, ані його методи урядування ие мають нічого спільного ні з історісю, ні зі стилем справжнього фашизму»...

Зі своєї здсржллвости щодо подій у <-х. Галичині вийшла щойно італійська преса тоді, коли українська кольонія в Римі подала іі|ит-сши(і меморіял Пані. Цю нагоду використано, щоб широко писати іцю полільну пацифікацію. Л писали про це такі часописи:

— «Gazzettu di Vcnezia », 12. XII. 1930., містить статтю ті. з. «Memorandum ucraino al Papa contra le persecuzioni polacche».