Вовк - Студії з української етнографії та антропології

Глибокі знання народного побуту, звичаїв, подиву гідна освіченість вченого знайшли відображення в першій в українській науці грунтовній книзі «Український народ в його минулому і сучасному», виданій у Петрограді 1916 р. До неї увійшли дві праці — «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу», які й понині є чи не єдиними грунтовними й узагальнюючими дослідженнями про культуру українського народу.

Хведір Вовк працював також у галузі історії літератури, архітектури, мистецтва, публіцистики. Крім уже згаданої праці про український орнамент, він написав дослідження про дерев’яні церкви. Як історик літератури Вовк також залишив помітний слід, особливо в праці «Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя», вміщеній у четвертому томі женевського збірника «Громада» 1879 р. Раніше, у 1876 і 1878 pp., він брав участь у виданні в Празі та Женеві «Кобзаря». До женевського видання він написав переднє слово, в якому виявив глибоке розуміння ролі Шевченка в національно-визвольній боротьбі українського народу.

Після падіння Російської імперії, в 1917 p., уряд Української Народної Республіки звернувся до всіх діячів української науки й культури, які свого часу змушені були залишити Батьківщину, з закликом повернутися в Україну і взятиДчасть у розбудові національної держави. До Києва виїхало чимало діячів української інтелігенції. Серед них був і Хведір Вовк, якому запропонували посаду професора Київського університету на кафедрі географії та антропології. Та по дорозі з ним трапився трагічний випадок — наглий і загадковий, якщо згадати подібні випадки з Олександром Мурашком, Іваном Стешенком, Миколою Леонтовичем, пізніше Георгієм Нарбутом, Олександрою Єфименко, які скінчили життя за загадкових обставин чи були знищені російськими чорносотенцями,— Хведір Кіндратович раптом захворів на нежить і помер. Поховано його в білоруському місті Жлобині.

Доля спадщини вченого за радянської влади більш ніж сумна. Праці його хоч і використовувалися всіма етнографами та антропологами, проте не згадувалися в науковому обігу й не перевидавалися, позначені тавром буржуазного націоналізму. Навіть портрет його, як згадує історик Сергій Сегеда в своїй статті про вченого в журналі «Наука і суспільство» (№ 1, 1990), восени 1972 р. було знято з галереї визначних вчених у приміщенні Секції суспільних наук Академії наук. А колись навіть більшовики у перший пореволюційний рік побоялися зневажити його авторитет. Щойно у Петрограді почалося масове ущільнення пролетаріатом помешкань «буржуазії та капіталістів», один з керівників Академії наук та нарком А. Луначарський звернулися до уряду з проханням не чіпати петроградську квартиру Хведора Вовка, оскільки в ній зберігалися унікальні рукописи з етнології Росії. Та й раніше його праця була удостоєна найвищих наукових відзнак Російської академії наук. Нині ж, після кілька-сотрічного нищення української культури, дослідження Хведора Вовка стають безцінним джерелом пізнання минулого нашого народу. Ідею перевидати цю книгу з доповненням ілюстративним матеріалом подав свого часу палкий популяризатор праць X. Вовка, видатний художник, етнограф та колекціонер народного мистецтва, незабутній І. Гончар. Рідкісні матеріали для перевидання надали професори М. Фіголь (Івано-Франківськ) та А. Фоменко (Дніпропетровськ), за що упорядник та видавництво висловлюють їм щиру вдячність.

ЮРІЙ ІВАНЧЕНКО

Досить уже найповерховішого ознайомлення з історичною долею території сучасної України, щоб не сподіватись від сучасного її населення особливої чистоти етнічного типу. Поминаємо вже те, що в наш час немає, мабуть, ні одного племени, яке заховало б повну чистоту раси; але на такій території, як Україна, що на протязі багатьох віків служила, так би мовити, битим шляхом для всіх масових рухів народів з Азії до Європи, населення не могло не мінятись щодо свого складу, мусіло затримувати в собі сліди попередніх етнічних верств. Явна річ, що наслідком цього не могпа не з’явитись певна змішаність етнічного типу її території. Певна річ, що означити характер цієї змішаности та вияснити, хоч до певної міри, ті етнічні елементи, що з них склалося сучасне населення України, можливо тільки шляхом складного антропологічного аналізу; цей аналіз розпочатий відповідно в дуже недавньому часі і тому дуже далекий ще від повної довершености.