Вовк - Студії з української етнографії та антропології

(102.5) та на Київщині (за Алешо — 100,3). У Галичині він зразу спадає до

99,2 у північно-східніх галичан, до 100,3 у північно-західніх, 101,1 у бойків та 101,8 у лемків, доходячи до 105 тільки у центральних бойків.

Трохи менше ця ріжниця помічається в південній смузі України: на Кубані личний покажчик рівний 103,7, у східніх повітах Катеринославщини — 102,0, в західніх— 102,6, на Поділлю — 102,4, а далі, в Галичині— 103,1 у буковинських гуцулів, 102,1 у галицьких, 101,2 в угорських та 101,1 у південних бойків.

Взагалі, виходить, що українці належать до числа більше-менше вузьколицих народів (середній покажчик 102,7), притому вузьколицість ця збільшується помітно, хоч і не цілком правильно, зі сходу на захід, принаймні в середній та північній українських смугах, в міру віддалення від більше широкоскулястого великоруського типу.

Хоч українці взагалі майже вузьконосі (лепторіни), з середнім носовим покажчиком в 70,9, але серед них, явна річ, помічаються певні, не дуже, правда, великі відхилення в бік мезорінії. Найцікавіше те, що найбільш вузьконосе з усіх українців є населення північної смуги (середній покажчик 69,0), притому тільки чернигівці виказуються дуже малими мезорінами (71,2—71,9). В середній смузі носовий покажчик вищий, ніж у північній

(70,9), притому найменшої висоти досягає він на Київщині (64,1) та на крайньому заході, у колишніх угорських русинів (66,0), а в инших місцевостях він переходить також до малої мезорінії, що не перевищує, однак,

77,7. Нарешті, в південній смузі носовий покажчик знову невисокий (69,0), з винятком Катеринославщини (75,2—76,4), де, мабуть, дає себе відчувати довгочасне сусіДсїво з татарами. На жаль, ми позбавлені змоги порівняти український носовий покажчик з покажчиком великоросів та білорусів, тому що майже всі російські антропометричні дані, наведені в Івановського, засновані на промірах довжини носа від перенісся (між очима) до носової переборки, в той час як ми, йдучи за французькою методою та правилами міжнародньої згоди, брали довжину носа від nasion’a, цебто від лобно-носового шову.

Значіння профілю носа серед етнічних ознак, на нашу думку, й досі недостатньо оцінено, і, мабуть, це сталося тому, що він, на жаль, не дається до проміру та мусить означатись на око. Однак ріжниця між вгнутим, рівним та орлиним носом така різка та виразна, що навряд чи дає багато волі суб’єктивізму при означенні,— в усякому разі, суб’єктивізму тут мусить бути менше, ніж, наприклад, при означенні барви волосся чи очей. Щодо українців, то ця ознака не тільки цілком виразна, але й значно вільніша від винятків, ніж усі инші ознаки. Розглядаючи відсотково кількості підрахованих нами трьох форм профілю в усіх трьох смугах України, бачимо, що, з винятком українських повітів Курщини (46,1 %), центральної Галичини (44,1 %) та галицьких гуцулів, вся решта українського населення в значній більшості має рівні носи, притому в галицьких гуцулів порівнюючи невеликий відсоток рівноносих (41,2 %) пояснюється дуже великим відсотком людей, що мають вигнутий (орлиний) ніс. Географічно профіль носа розподіляється в наявному зв’язку з иншими етнічними ознаками — зростом та головним покажчиком. Вгнутий ніс зустрічається порівнюючи часто на самій тільки Курщині та в центральній Галичині; далі, в досить значній кількості зустрічається він на Чернигівщині (27,5 та 32,5), на Вороніжчині (25 %), у південно-західній та центральній Волині (30,1 %), на Катеринославіцині (29,2%), на Поділлю (27,8—34,3 %) та у гуцулів (25,4—46,6 %), цебто в місцевостях, що підлягли впливу чи великоросів та білорусів, чи поляків; щодо Катеринославіцини, то тут можна припускати і якийсь монгольський вплив. Рівний профіль носа, що переважає скрізь, за винятком Курщини, треба зачислити до характеристичних ознак чисто українського типу. Нарешті, вигнутий (орлиний) ніс, найбільш рідкий, найчастіше зустрічається на Вороніжчині (18,7%), на Кубані (32,5 %), у галичан (20 %—25,1 %) та у галицьких гуцулів, причому у перших двох місцевостях можливий вплив іранських племен, а в гуцулів — найбільше правдоподібний вплив румунський та циганський.

Щодо довжини верхньої кінцевости, то нам, на жаль, бракує цифр для певних місцевостей, де височину acromion’a не можна було дістати з причини чисто випадкових умов. У північній смузі України, для якої маємо найбільше цифр, ця довжина хитається між 43,0 та 45,3; у середній смузі — між 43,4 та