Яворський М. Смак життя

Лізине обличчя осяяла усмішка.

«Про що ти думаєш?» - спитав я.

«А, мені пригадалася твоя зустріч з вівцями, коли ти гуляв в горах, але ти так і не закінчив про це розповідати».

«Той перехід... вівці... Так, якщо пам’ятаєш, я йшов з Казаччьї до Сольйо через перевал Пас Дуана. На це, ти знаєш, треба десь вісім годин. Дійшовши до перевалу, я почав спускатися кам’янистим пустищем, дійшов до звивистих високогірних альпійських лук, порослих густими травами.

Вийшовши з ущелини, я раптом зупинився... На мене дивилися сотні пар очей. Вони стояли, як море воскових фіґур, нерухомо, ногами глибоко втиснулися в землю, щоб не зісковзнути зі стрімкого схилу, витягнули шиї і не зводили з мене поглядів.

Вівці. Усі білі, з глибокими чорними очима. Сотень зо дві, не менше. їх нагнали з сіл пастися в гори на літо. Сила усіх цих поглядів, що зупинилися на мені, не давала мені зрушити з місця. Нарешті я зміг відвести погляд від їх очей.

Я почав спускатися втоптаною стежкою.

На мій подив, вівці пішли за мною.

Я зупинявся, зупинялися і вони.

Я йшов, йшли і вони.

Я зупинявся, чекали і вони.

Так тривало якийсь час. Нагадувало все щось на зразок тренування для військового параду, крок стій крок стій крок

Нарешті ми зупинилися. Вівці вище на схилі, я знизу. Вони і далі не зводили з мене очей. Нерухомо стояли і ніби чекали команди рухатися.

Я став боятися, що вони можуть так піти за мною аж до села. Сподіваючись, що вони залишаться, я чимдуж кинувся бігти. Задихавшись, зупинився і оглянувся.

Вони бігли за мною!

Я підняв палицю, щоб захопити їх увагу. Вівці підвели голови.

Мабуть, слід було їм щось сказати.

Як Євтушенко на Медісон Ґарден, коли він декламував свій «Бабин Яр», своїм гучним голосом, який би і мертвого розбудив, я почав своє звернення.

«Любі вівці!»

Вівці здригнулися, всі разом. Витягнули шиї, підвели погляд, не знаючи, чого чекати.

Не зводячи з них очей, я вів далі.

«Ви - як люди, вас треба вести за собою. Я вас розумію! Ви народилися в неволі, вас навчили слухати наказів, ви не могли нічого вдіяти, тільки йти за мною. На відстані ви схожі на тісну отару, всі як одна родина. Але це тільки на перший погляд. Як і люди, ви кожен сам по собі.

Любі друзі, я ненавиджу бути проводирем, не хочу, щоб за мною йшли. Тому наступного разу, коли побачите, як я раптом вирину з ущелини, не йдіть за мною.

Нехай благословить вас, любі друзі, Той, хто нас всіх сотворив. А тепер - ідіть і повертайтеся на свої альпійські луки, і всього вам найкращого!»

Вівці більше не спостерігали за мною. Ніби втратили до мене інтерес. Я не підходив їм у проводирі.

Я повільно повернувся і пішов собі.

«Ого! - вигукнула Ліза. - Ти точно нічого не вигадав спеціально для мене?»

«Я знаю, на правду це мало схоже, але я намагався розповісти тобі усе якомога правдивіше. Високо в горах трапляється багато такого, що непросто пояснити».

«Це як кохання, - сказала Ліза. - Ми про нього говоримо, але переважно поняття не маємо, про що».

«Згоден, отой американський вислів «займатися коханням» («to make love») ще більше додає до цієї плутанини. Звучить так механічно, ніби кохання - це просто робота, якою можна або займатися, або ні, яку можна виконувати на фабриках-заводах. Багато для кого кохання означає секс. Але хіба задоволення від оргазму - це прояв кохання чи просто фізіологічна функція? Якщо це прояв кохання, тоді можна сказати, що вівці чи інші тварини здатні закохуватися і кохати.

Ліза перебила мене з питанням.

«Тобто ти хочеш сказати, що кохання і секс - це дві протилежності?»

«Не певен. Можу тільки сказати, що сексуальне задоволення, яким би сильним воно не було, - це наслідок взаємодії між тілами, а оскільки усі види тварин фізіологічно оснащені знаряддям для отримання такого задоволення, то ми не повинні пов’язувати його з людським коханням. Вдалий статевий акт - прекрасний, радісний, корисний для здоров’я, сповнює сил, але, як на мене, - це не кохання. Це задоволення приходить і зникає».

«То що ж тоді кохання?» - не вгавала Ліза.

«Не повіриш, Лізо, але для мене любов, кохання - це те, що ти колись сказала, невдовзі після того, як ми познайомилися. Це звучало так прекрасно. Ніколи не забуду цієї фрази».

«Що я сказала?»

«Кохання - це зустріч двох душ».

Літературно-художнє видання

ЯВОРСЬКИЙ Михайло Андрійович СМАК ЖИТТЯ

Переклад Світлани Брегман

Видавець Василь Гутковський Редактор Марія Дзеса-Думанська Художнє оформлення й верстка Гзоргія Беглярова