Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

— Ти женишся, Юрію? — спитав Льова.

— Я вже жонатий. Довгим міркуванням і прикрим досвідом я переконався, що найраціональніше розв’язання статевого питання є свідомий шлюб. Заспокоюючи потреби нашого організму, він заразом нормалізує їх, заводить у певну систему, яка заощаджує час та енергію. Я кажу — свідомий шлюб, бо де не шлюб з кохання, не шлюб з розрахунку, а той шлюб, що...

— Вона знає про де, — урвав його Льова.

— Вона? Можливо, що знає... Навіть напевне знає,і я здогадуюсь, до речі, звідки вона про це знає — їй переказав отой стрижений молодець, з яким я мав нагоду познайомитись у неї ж і який одружений з родичкою моєї дружини. Виходить, з нього не тільки інженер, але й добрий плетун... Але, зрештою, що їй до цього?

— їй боляче, — сказав Льова.

— Відмовляюсь будь-що розуміти, — роздратовано відповів біохімік. — Чи не вона ж сама звільнила мене, так би мовити, від любовних обов’язків в ім’я якихось високих та ідеальних мотивів? 1 тепер їй боляче! Нема прикрішого, як мати справу з людьми, що не уявляють собі добре, чого власне їм хочеться. Психіка цієї дівчини завжди здавалась мені химерною, але мені не пощастило її виправити, хоч я й уживав до цього заходів.

— Ти навіть не маєш до неї жалю, — мовив Льова розгублено.

— Жаль, жаль! — пробурмотів Славенко. — Найнік-чемніше з людських почуттів, загалом теж досить нікчемних. На щастя, люди не так дуже йому піддаються. Про це свідчить історія, якої великі події не могли б відбутись, коли б людськість хоч трохи жалем керувалася., Жаль шкідливий і смішний. Він породжує дурні товариства проти вівісекції, вегетаріанства, пацифізм...А втім, жаль я все-таки маю. Ти ж знову від неї прийшов? — спитав він раптом.

Льова кивнув головою.

— Так прошу тебе переказати їй, що я з почуттям глибокого жалю згадую той час, який вона мені відібрала.

— Ти жорстокий! — скрикнув Льова, підводячись.

— А ти юродивий, — відповів Славенко.

Льова понуро йшов від біохіміка на Жилянську вулицю. Як могла вона покохати цю бездушну істоту? Чому сталося, що не йому, не Льові Роттерові, сповненому най-ясніших почувань, віддала вона свою любов? «Іноді ми не можемо зрозуміти людських вчинків», — подумав він,

і це міркування його заспокоїло.

Зайшовши до кухні, він постукав у Мартииі двері. Йому ніхто не відповів. Льова вмить похолов. Він постукав ще — дуже, настирливо. І знову відповіді не дістав. Невже немає? Він розпачливо розчинив двері й спинився на порозі.

О, ні! Вона була.

В м’якій напівтемряві кімнати, прикрита до пліч пальтом, дівчина спала глибоким непорушним сном, сном великої і довершеної стоми. її груди ледве помітно здіймались, вбираючи разом з повітрям спокій і затишок кімнати, а теплінь її крові, живий дух її єства осідав їй прозорим рум’янцем на щоках. Вона спала! Усім тілом, усім серцем вона поринула в цей могутній спочинок, що з глибин болю підносив її назустріч новому сонцю, що зійде завтра над землею.

Льова, заспокоївшись, причинив за собою двері й обережно підійшов до столу. Тут, на аркушику, де адресу залишив, він унизу дописав: «Всьому правда». Далі йому хотілось висловити все те, що бажає їй, але слів він не міг добрати. Та й навіщо? Хіба не відчує вона й сама, прокинувшись завтра вранці? І він тільки додав: «Прощайте, Марго!»

ПРИМІТКИ

У даному томі вміщено значну більшість прозової спадщини В. Підмогильного за 1918—1934 рр. Крім «Повісті без назви», всі твори побачили світ ще за життя письменника. Оповідання друкувалися збірками: Твори.— Т. 1. (Катеринослав : Українське видавництво, 1920.— 168 с.), «Військовий літун» (К. : Червоний шлях, 1924.— 168 с.), «Проблема хліба» (К.: Маса, 1927. —219 с. — Вид. 2 (К.: Книгосгіілка, 1930. — 172 с.). Роман «Місто» видавався двічі на Україні (Харків: Книгоспілка, 1928. —256 с., і повторно в 1929 р.) та в перекладі російською (М.— Л.: ГИЗ, 1930. —302 с.). Деякі твори (оповідання «Син», повість «Третя революція») виходили окремими виданнями. Роман «Невеличка драма» публікувався в журналі «Життя й революція» (1930.— № 3—6). «Повість без назви» (1934), що збереглася незавершеною в рукописі, вперше опублікована в журналі «Вітчизна» (1988. — № 2).

Після тривалої перерви (майже шістдесят років) окремим виданням вийшли роман «Місто» та 16 оповідань письменника (К. : Молодь, 1989. — 448 с.). У даному томі твори розташовані за жанрово-хронологічним принципом. Тексти в основному подаються за прижиттєвими публікаціями письменника, звіреними з першодруками, за сучасним правописом, але з максимальним збереженням лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Місця, що коментуються, позначаються суцільною нумерацією в межах твору. В квадратних дужках зазначені дати написання творів, пе проставлені автором.