Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

— Далі я вже сама візьмуся,— сказала Марія Миколаївна, обізнавшись із його здобутками.

—Це, знаєш, цікаво, Марусю,— казав професор.— Він іде, а я за ним, за ним, з очей його не спускаю... І такі сутінки, дуже зручно в сутінках стежити, чудово!

— Ти захоплюєшся всім, як хлопчисько,— суворо мовила професорова.— Поважності в тобі, Степане Григоровичу, немає.

Вранці вона вирядилась на Жилянську вулицю й постукала в двері маленького будинку. Ада їй відчинила, бо кооператор того дня до Шепетівки поїхав, а дружина його пішла на базар, Марта на посаді була, а німкеня, фрау Гольц, взагалі не дочувала.

— Здесь живет Владимир Петрович Изотов? — спитала професорова, наперед заготовивши це вигадане прізвище.

— Здесь живу я, моя мама, мой папа...— почала Ада, але Марія Миколаївна м’яко перепинила її.

— Позови кого-нибудь старшего, детка!

На цей час фрау Гольц зачула-таки з своєї кімнати якийсь гомін і вийшла.

— Што фі хотіть? — спитала вона.— Мофчі, Ата, ті ще маленькі.

Марія Миколаївна вмить зміркувала свою дальшу поведінку.

— Бігкі 5іе еіпё ОеиізсЬе? 57 57 Ви — німкеня? (нім.) — Ред. — спитала вона.

— Га? — мовила фрау Гольц.— Мофчі, Ата, ті мішай.,,

— Она глухая,— сказала дівчинка.

— ІсЬ іга§е, оЬ 5іе еіпе БеиізсЬе зіпсі?.. — крикнула професорова.— Зіе ЬаЬеп еіие сІеиізсЬе АиззргасЬе 58 58 Я питаю, чи Ви — німкеня?.. У Вас німецька вимова (нім.). — Ред. .

— Ла, ]а, ісЬ Ьіп еіпе ОеиізсЬе, дапх гісМід,— радісно відказала фрау Гольц.—Меіп аппег Ѵаіег каш аіз МесЬа-пікег Ьег, Іііег ізі ег аисЬ дезІогЬеп... Тгеїеп 5іе Ьіііе, дѵошіі капп ісЬ ІЬпеп сііепеп? 59 59 Так, так, я — німкеня, цілком правильно... Мій батько приїхав сюди механіком і тут помер... Заходьте, будь ласка, чим я можу прислужитися? (нім.) —- Ред.

— ІсЬ зисЬе еіпеп Ѵегѵ^апсііеп ип 6. шап Ііаі шіг,— промовила Марія Миколаївна якнайголосніше, ідучи за фрау Гольц до кімнати,— сііезе Асігеззе, ЗсЬі1апзка]а 42,

£Є£ЄЬЄП 60 60 Я шукаю родича, і мені дали цю адресу... Жилянська, 42 (нім.). — Ред. .

З півгодини точилася між ними голосна й щира розмова. Спочатку Марія Миколаївна мусила вислухати нещасну історію фрау Гольц, що двадцять років тому потрапила з батьком на Україну й по його смерті остаточно зміцнилась у становищі старої панни, зробившись до того ж безпритульною. А коли з цим покінчено, Марії Миколаївні, що виявила дружню цікавість до теперішнього побуту фрау Гольц, неважко було довідатись за її сусідку, дівчину Марту (еіп ЬйЬзсЬез, ^иіез МасіеІ, сІосЬ зсіїасіе, сІаз 5іе сіаз Нааг ЬезЬпіІІеп Ь а і!) 61 61 Гарна, добра дівчина, шкода лише, що стрижена! (нім .).— Ред: і за те, що її щодня одвідує один молодик (асИ, \ѵаз Ніг еіп зіаіііі-сЬег Мапп, зеїіг еіе^апі ипсі зсіїбп!). 62 62 Ох, який статечний чоловік, дуже елегантний і гарний! (нім.) — Ред. Звичайно, казала фрау Гольц, це природно, що до дівчини ходить хлопець, але недобре так довго вдвох засиджуватись — сіаз ізі §еїаЬг1ісЬ Шг еіп МасіеІ, сіаз кеіпе Еііегп Ьаі, ип А йЬегЬаиЫ їйЬгІ ез ги еіпет зсЫіттеп Епсіе... 63 63 Це небезпечно для дівчини, в якої немає батьків, і взагалі це до добра не доведе... (нім.) — Ред.

Нарешті Марія Миколаївна висловила жаль з того приводу, що родича свого не знайшла, пообіцяла німкені влаштувати її десь за бонну при першій нагоді й попрощалася з фрау Гольц, що назвала її сііе аІІегІіеЬепз-хѵегсійдзіе Ргаи, сііе ІНг ]е Ье§едпеі ізі. 64 64 Найлюб’язнішою жінкою з усіх, яких вона знала будь кола (нім.) — Ред .

— Так, він закоханий,— оповістила Марія Миколаївна професорові ввечері того дня.— Закоханий у дівчину, Степане Григоровичу, це найгірше...

Під впливом тяжких переживань матернього серця, вона оспала, втратила рішучість у тоні й величний вигляд.

— Так і треба було припускати,--мовив професор.— Якщо хлопець не сидить увечері вдома, значить, він закоханий... Така вже логіка речей, Марусю!

— Щасливий ти, Степане Григоровичу, що маєш таку вдачу,— зітхнула Марія Миколаївна.— 3 усім ти миришся...

— Факти, Марусю! — скрикнув професор.— Факти — чудова річ!

— Якби це була жінка, тобто доросла жінка, вдова чи що, тоді б я знала, що робити,— сказала дружина.—