Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи

— А хто там?

— Це я, Давиде Семеновичу, воду пила,— хутко відповіла Марта, зникаючи в своїй кімнаті.

СКАНДАЛ У БЛАГОРОДНІЙ РОДИНІ

Великий годинник у їдальні професора Маркевича глухо продзвонив десяту годину. Простора кімната, мляво освітлена електрикою з-під розлогого абажура над столом, була ніби порожня, ховаючи в аморфній своїй тиші присутність меблів і жінки, що у глибокій роздумі сиділа тут на канапі. Дзвін годинника не*мов прокинув її, і вона підвелася, висока й худа, в чорній сукні з високим коміром, що робив її саму ще довшою на вигляд. Якусь хвилину Марія Миколаївна стояла, зважуючись на рішучий крок, допіру оце обмислюваний, а тоді через темну вітальню рушила до кабінету дружини свого, професора.

Степан Григорович сидів коло столу, обкладений розгорнутими книжками, зошитами, записниками, шпарга-лами, і з цього паперового хаосу видобував конспекта своєї завтрашньої лекції про пістряк шлунку. Цю свою самотню працю професор скрашував різними вигуками, сованням на стільці, безпорадними й радісними жестами та хвилинами зосередженого міркування, коли втуплював очі в просторінь і поволі гриз олівця. Ретельно компонуючи докладний план, професор ніколи не користувався ним під час лекції, та коли б цей план не лежав йому в боковій кишені піджака, він не спроможен був би пов’язати своїх думок, втратив би точку опертя й доконче розгубився б. Стоячи на кафедрі перед аудиторією, він щодесять хвилин хапався рукою за кишеню, і переконавшись, що конспект при ньому, спокійно вів далі свій плавкий, образний, а то й дотепний виклад.

Об одинадцятій увечері Степан Григорович кінчав свою підготовчу чи\-якусь теоретичну працю, і тоді в кухні розлягався дзвінок, щоденне й непохитне гасло, що Пелагея мусить нести професорові кухоль кислого молока, яке, споживши, він задоволено вкладався спати. Звичай так само був, що турбувати Степана Григоровича, заглибленого у вечірню роботу, не дозволялось у жодній справі, тому поява дружини в кабінеті його зараз сильно схвилювала.

— Це ти, Марусю? — злякано спитав він.— Я, бачиш, працюю. Сідайте,— додав він раптом, як ніби мав перед собою пацієнтку.

— Я хочу з тобою серйозно поговорити, Степане Григоровичу,— мовила дружина, зітхнувши.

— Серйозно?.. Кажи, кажи. Але, Марусю, одна хвилинка! Один момент, я кінчаю. Будь ласка, я зараз.

— Пиши,— сказала Марія Миколаївна.

Минуло хвилин з десять, поки професор по-молодедьки кинув олівця.

— Чудово! — скрикнув він.*— Марусю, люба моя, тепер

поговоримо серйозно.

— Ти помітив, що Юрія Олександровича не було в уже місяць? — сухо й без манівців спитала Марія ико

лаївна.

і.

Справді, давно не було...—здивовано озвався професор.— Але я помітив, помітив! Пам ятаєш, я казав... Кому це я казав? Ну да, я тобі якось казав, Щ 0-*-

— А чи знаєш ти, що він майже жених був н Ірен, що Ірен любить його, тобто згодна з ним^побратися.

— Цього я не помітив... Дуже радий! Хай женяться, я нічого не маю проти! Навпаки, Марусю, я завжди...

— Так його місяць уже не було, зрозумій ти^ тГригоровичу, що це значить,— суворо спинила його дружина.— Місяць не з’являтись за такого становища, т розумієш?

— Нічого не розумію,— відказав професор.

— Я питала Ірен,—вела дружина —Я питала п, що все це значить. Але ти знаєш нашу Ірусю, яка вона р да. Вона така, що я, Степане Григоровичу, боюся и, скажу тобі щиро. «Не знаю»,— сказала вона. Але як скзала! Ні, ні, я вже не можу її питати! Як вона сказала.

Професор зрадів. . .

— Бачиш, навіть Іруся не знає! А звідки я знатиму,

ти подумай. х

— Ми мусимо про все дізнатися, мусимо подбати за свою дитину... Єдину нашу дитину, урочисто заявила Марія Миколаївна.—Ірен тепер двадцять Девять Р°к 1в> додала вона,—На це треба зважати. Юрш Олександрович — найкраща партія нашій дівчинці, бездоганна пар-тія... І все йшло чудово, ах, як чудово...

— Чудово, чудово,— пробурмотів професор.

— Ти заразив мене цим словом,—сумно промовила пані професорова, хитаючи головою.

Настала пауза. Професор обережно спитав.

— Ми вже поговорили, Марусю?

— Степане Григоровичу,— сказала та раптом.

її її1 1 її і вжити заходів. Так я вирішила. Може все ще м буде якось направити. __ . .