Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

* *

*

Ой, здається — не журюся, таки ж я не рада, чогось мепі тяжко-важко, на серці досада.

Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя, зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;

а я той цвіт позриваю та сплету віночка, кину його, червоного, в воду до поточна:

пливи, пливи, мій віночку, до самого моря, може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.

Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила, а від нього сипя хвиля'геть почервоніла.

Гірка вода в синім морі, гірко її пити; чом я свою досадоньку не можу втопити?

Буркут, 20/VIII І90І

* *

*

Ой піду я в бір темненький, там суха смерека, як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.

Запалала при смереці смолова ялиця: горить моя досадонька, мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, розсипала палкі іскри, мов яснії эорі.

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,

та як влучить в саме серце,— доле ж моя гірка!..

Лежи ж тепер, досадонько, тут у серці тихо, буду тебе колихати, чи не присплю лихо.

Притулишся до серденька, мов дитина рідпа, буде тобі з мого серця колиска вигідна:

що раз вдарить кров живая, колиска шибнеться...

Ой спи, дитя, вдень і вночі, поки серце б’ється!..

СФІНКС

Колись давно, під сонцем полудневим, Серед мовчазної розлогої пустині І розпачливо-мертвого простору В душі раба, що зріс в тяжкій неволі, Вродилась мрія і запанувала Над ним, своїм творцем, потужно й міцно, Міцніш від влади сильних фараонів.

І наказала мрія взяти камінь З гарячих скель лівійської пустині І з нього витесать дивну подобу На вічну загадку вікам потомним.

І став тесати раб гарячий камінь,

І все було палким в годину творчу:

І небо, і земля, і камінь, і різець,

І серце майстра; мов гарячий присок, Летіли з-під різця уламки дрібні.

І згодом на розпеченім піску З’явився твір, немов жива потвора:

Ліниве тіло лева простяглося,

Мов спекою пригнічене в полуднє,

Та загадкова людська голова Здіймалась гордо і дивилась просто Камінним поглядом поперед себе,

А на устах був усміх зловорожий.

Той погляд і той усміх був страшніший, Аніж убійче сонце у пустині.

І та потвора стала в людях богом, їй будувалися просторі храми З важкими колонадами; а барки,

Убрані лотосом, несли їй жертви.

Легенди почали складать про неї, Закрашені у густу барву крові;

Співали їй свої пісні поети,

А вчені будували піраміди

З книжок, що мали загадку вгадати Очей таємних і ворожих уст.

Там списані були усі імення Тої потвори: Сонце, Правда, Доля, Життя, Кохання і багато інших.

Та краще всіх пристало слово: Сфінкс Воно таємне, як сама потвора.

24/VI І 1900

РА-МЕНЕЇС

Ра-Мепеїс була горда цариця, дочка фараоніп,

Гарна й страшна, мов Урея, змія эолотая,

Що обвивала подвійний вінець двох Єгиптів,

Мала чоло діамантове й темні рубінові очі.

Вдача в цариці була, мов Нілу підступнії води,

ІЦо випливають з таємних джерел, не відомих нікому; Влада цариці була, немов африканськеє сонце,

Мов потужний самум, що пе хоче й руїни лишити. Весь Єгипет стогнав, мов співучий колос у пустині, Владу важку песучи гордої Ра-Менеїс;

Часом він ворушивсь, наче лев у кайдани закутий, Глухо порикував, наче підземний вогонь,

Тяжко придавлений гнітом гори кам’яної.

Але як тільки з’являлась до люду цариця З гордим, немов діамантовим, чолом, як тільки В темних, карих очах прокидались рубінові іскри, Миттю лев той народний під ноги цариці лягав,

З усміхом сфінкса цариця йому наступала на шию.

Ра-Менеїс панувала і в храмах нарівні з богами. Всі камінні богині робились до неї подібні;

Руки майстрів заселили пустиню навколо Єгипту Людом колосів з обличчям гордої Ра-Менеїс.

І не було ні одної струни на єгипетських арфах,

Щоб не співала хвали повновладній цариці Єгипту.

Ра-Менеїс будувала собі піраміду в пустині,— Більше лягло там людей, ніж каміння, паленого сонцем. Але не встигла вгорі загостритися царська могила,

Як над Єгиптом було вже одне тільки сонце — небесне. Ра-Менеїс на пурпурове лоя«е злягла — і не встала.

Тихо лежала цариця в сповивачах, повних бальзаму, З блідо-злотистим обличчям, неначе з слонової кості, А над чолом, як і перше, сіяла корона —

Двох Єгиптів вінець — і змія золотая Урея.

Ра-Менеїс положили у барку червону,

І поніс її, тихо колишучи, далі, все далі Ніл жовтоводий, свята непрозорая річка.

В білих убранпях жерці в срібнії сістри 22 22 Сістр — музичний іпструмепт в даппьому Єгипті, подібний до Triangolo наших оркестрів. дзвонили,