Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 01 [Hurtom.com]

Холод безжалісний, вогкий, знищив безсмертну

царицю,

Що пролежала віки під єгипетським сонцем жарущим, Дивну нетлінність і вроду черпаючи з хвиль

променистих.

Ра, бог південного сонця, в північній країні не правив, Правив там холод ворожий і вогкість байдужа туману. Мусила в землю вернутись гордая Ра-Менеїс.

Се було в ті часи, як Месія живий був між людьми. Се було в ті часи, як його ще на хрест не прибили. Зготували вечерю для нього апостоли вірні: хто приніс йому хліба, хто риби, вина та олії; всі злягли за столами і вкупі з учителем їли, і незчулись, як більше від нього взяли, ніж для нього

принесли.

Тільки потім, уже по вечері, прийшла до господи жінка якась «одержима» — їй дав колись поміч

Месія —

і принесла для Месії олії пахучої міру,

що не годилась ні в страву, ні в лампу до світла.

Правду казали апостоли: жертва була непотрібна, їх Месія не звик до царської розкоті,— нащо йому та олія, що тільки царі уживали?

.Чом не сказав він тій жінці: яке тобі діло до мене?

Він же до рідної матері так обізватись одваживсь,— нащо приймав він олію і тії гарячії сльози, що застилали розширений погляд отій одержимій, Еащо він мовив апостолам: дайте їй спокій, тій жінці?..

1/V1II 1900

ЛЕГЕНДИ

У легендах стародавніх справедливості немас, все там річ іде про жертви та кривавії події.

В тих легендах ми читаєм, як дитяча кров рожева рани гоїла на тілі жебрака, старого діда;

як раз дівчина убога хрестоносця врятувала від прокази сарацинів, свого серця кров віддавши;

як людей лихії чари в мертвий камінь обертали, але кров невинна знову оживляла те каміння.

Ті легенди червоніють, наче пишна багряниця, наче пурпур благородний, від крові людей невинних.

Та горить у мене серце, коли я їх пригадаю,— проти сих легенд червоних білий світ блідим здається.

1/VIII 1900

САУЛ

(Монолог)

«...І дух господній відступив від Саула і гнітив його дуі лукавий від господа.

...І бувало, як тільки дух лукавий находив на, Саула, брав Давид гусла і грав рукою с/оєю, і відпочивав Саул, і добре йому було, і відступав від нього дух лукавий.

...Як вернувся Давид з перемоги над чужинцем... вийшли жінки, радіючи і промовляючи: переміг Саул з тисячами своїми, а Давид із тьмами своїми...

І почав Саул підозрівати Давида від того дня і потім.

І нападав дух лукавий від бога на Саула і пророкував він посеред дому свого; Давид взявся рукою за гусла, як і щодня, а спис був у руці Сауловій. І взяв Саул списа і сказав: приб’ю Давида до стіни!

І вхилився Давид від лиця його двічі...»

(Книга Царств І, гол. 16, стрічка 14—1S; гол. 18, стрічка 6—7, 9—11).

Грай, хлопче, грай, нехай голосить арфа, хай плачуть струни, як жінки над гробом.

Я сам себе оплакати не можу, бо сліз нема. Нехай ридає арфа, нехай я неоплаканим не згину.

Грай, хлопче, грай! нехай той голос арфи ваглушить голоси в моєму серці, ті голоси пророчі, неспокійні...

О! не на щастя став Саул пророком, господь його карає віщим духом!

Саул не знає страху серед бою — хто бачив, щоб його рука тремтіла?

Хто бачив, як він блідне й одступає?

Прийди ж, поглянь на мене серед ночі, як я блукаю по своїх хоромах, безлюдних, темних, і здіймаю руки і ними голову безумну закриваю,

і блідну, і тремчу, і падаю додолу, і перед власними думками одступаю, і власних слів жахаюся пророчих...

То не мої слова — то дух лукавий мені через мої уста віщує, що мушу я... Не слухай, хлопче, грай, пе допусти, щоб знов я був пророком.

Грай, хлопче, грай і не дивись на мене. Вони лагідні, тії чорні очі, але на дні я бачу щось вороже...

За віщо ти ненавидиш мене?

Що завинив тобі Саул безумний?

Не говори, не говори нічого!

]Не я питав тебе, то дух лукавий.

ТЗГ^ачаруй його, заворожи!

Безсильні проти його всі закляття, але музика має божу силу.

’ Не голосно, лагідно, ніжно грай, хай спів твій має силу, як струмочок, що тихо й ніжно точить твердий камінь.

На серці в мене кремінь — хай же спів твій його підточить і в безодню скине, в безодню забуття...

Мій любий хлопче, в той час, коли так солодко говорить до мене срібний бренькіт струн тонких, не вірю я ні голосам пророчим, ні тим ворожим поглядам твоїм.

Хто грає так, ненавидіть не може.

Та й за що б ти ненавидів мене?

Що значать всі славутні перемоги против одного руху твоїх рук?

Я тільки вмів людей перемагати, а ти самого духа переміг.

Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? Хлопче, повір мені, без них я щасливішим і кращим був в той час, як пас отари на батьківських зелених полонинах.