Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

ритет. Єдиний елемент, який не пасував до цієї кімнати - це був комп'ютер, який стояв на маленькому столику біля вікна. Кабелі від нього перекидалися по підлозі. Його попередник залишив після себе цілі гори макулатури. Звичайні листки паперу, списані чорнилом, друковані сторінки, дві купки копій і зіжмакані аркуші паперу під столом. На стіні красувався солідний хрест із фігурою розп'ятого Христа, зробленого з чорного дуба. Священик із усмішкою на устах повернувся до господині.

- Що це за папери?

- А звідки мені знати? - сказала. - Спалити все це треба. З тієї писанини і так нічого доброго не виходить. Начитаюся газет, а потім голова болить. А вечеряти що будете?

- Та будь-що, - знизав плечима отець Павел.

І господиня, почалапавши десь вглиб будинку, зникла, мов у печері мороку. Священику ніби камінь з плеч впав. Присутність старої господині помітно давила йому на психіку, до того ж в такому дивному і темному місці. Отець Павел ще раз озирнувся, кинув валізку на ліжко і підійшов до вікна. Добре, що хоч там краєвид не був настільки похмурим. За луками простягалися невеликі пагорби, які немов тягнулися до горизонту, де стояв густий ліс. Ліс, який немов служив кордоном між небом і землею. Прекрасне творіння Бога Отця... Ех! Священик обперся об край ліжка і віджався декілька разів. Кров відразу почала швидше рухатися по венах. Наступну вправу, яку він зробив, було вивернути сплетені руки в долонях і відтягнути назад долонями вверх так, щоб в спині хруснуло. Декілька помахів руками і отець був готовий приступити до виконання покладених на нього обов'язків. Він підійшов до комп'ютера й увімкнув його. Система виявилася заблокованою і потребувала пароль. Це йогсирохи здивувало.

- Ти он як зі мною? Ну, нічого, ми потім попрацюємо над тобою! - пробурмотів і вимкнув техніку.

Отець Павел замкнув двері на нещодавно вмонтований німецький замок і вийшов на парафіяльне подвір'я. Він стояв перед костелом. Це був невеликий, але красивий храм епохи бароко, навколо обсаджений старими липами. Священик посміхнувся і попрямував до святині. Коли підійшов ближче, тоді помітив досить свіжу тріщину в стіні - це викликало занепокоєння. Ворота храму були зачинені наглухо. Священик дістав із кишені сутани ключ і, вклавши в замкову шпарину, прокрутив декілька разів. Двері з сильним скреготом відчинилися. Новий настоятель зайшов до обителі. Викладена каменем підлога не пасувала до загального благоустрою святині. Отець Павел найменше, що очікував, що це буде стертий віками мармур, яким ходили миряни до дому Господнього. А ця підлога була нова і мала грубий вигляд. Одразу ж за порогом він помітив замуровану в підлогу епітафію. Закляк від здивування. Таблиця була зроблена із звичайнісінького сірого каменя і за логікою речей за ці декількасот років вона мала б бути давно не читабельною. А між іншим, якщо вірити вирізьбленій на ній даті, то ця таблиця трьохсотлітньої давнини виглядала так, ніби її лише вчора вмонтували. Букви зберегли гостроту країв. Всі деталі гербів були чіткими навіть для неосвіченого ока. Священик пішов далі вглиб святині. Піднявшись по сходинках до пресвітера, він обійшов вівтар. За вівтарем знаходилися ще дві пари дверей. Одні з них вели до захристії, а другі ховали сходи в підземелля зі склепами та саркофагами. Новоспече-ний отець-настоятель спокійно повернув ключ замка від дверей до підземелля. З отвору віяло вологою і застояною пліснявою. На стіні нащупав контакт. Прокрутив його і ввімкнув. Загорілися лампочки. Пресвітер почав спускатись по сходах. Тут було чисто і волого. Хоча стіни й були побілені декілька років тому, але їх зіпсували потьоки. Навколо кабеля звивалася павутина. Отець Павел спускався все нижче і нижче. Сходи почали звиватися серпантином. Нарешті він дійшов до склепів. Підземелля було з досить низькими стелями. Навіть при найменших повенях, все, що тут є разом з гробами плавало б, як в Стіксі, а потім перетворилося б на непрохідну болотяну кашу.

Могутні, вагою в декілька сот кілограмів, мармурові саркофаги похмуро, але велично лежали в довгій шерензі. Яскраве світло лампочок відбивалося від золотих написів, вирізьблених на кам'яних саркофагах. Рід Крушевських герба Хадбанку. Цифри, які вказували на вік, де-не-де затерлися. Перші саркофаги стоять тут від шістнадцятого століття. Мабуть, костел перебудували, а крипта залишилася в оригінальному вигляді, недоторкана. Там були різні саркофаги. У двох або й трьох саркофагах лежали парні подружні гроби. Коли священик змахнув рукою пил із одного з надгробних написів, то впевнився в правильності своїх переконань. В декількох маленьких саркофагах спочивали тлінні останки дітей. Переходячи до другого залу, настоятель нахилився, щоб не зачепитися об низьку стелю. Тут було лише декілька саркофагів біля стіни.