Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- А що означає «цензурована»?

- Ну, це така версія, з якої повирізали найважливіші моменти, щоб дітям ночами не снилися.

- Це так, як про тебе в газетах пишуть, діду? «Відомий суспільний паразит зі Старого Майдану в Войславіцах Якуб В.?» Тато мені постійно говорить, що якби вони писали всю правду, то їм би ніхто не повірив.

- Що? - здивувався старий.

- Так, тато має цілу папку вирізок із місцевих газет. «Відомий усім нам як цвинтарна гієна Якуб В...».

- Ех, ті писаки прокляті! Але ти не вір у те, що вони пишуть. Добре?

- Добре-добре. Але давай розказуй, бо я вже починаю засинати.

- Ну, то може заснеш і без казки?

- Нє-а. Я хочу казку! І ту справжню версію про Червону Шапочку.

Якуб витягнув із кишені флягу, відкоркував і з задоволенням потягнув сімдесятипроцентний самогон.

Отже, так. Все відбувалося двісті років тому в хатині лісника.

-Якого лісника?

- А того, що собі хату поставив біля шосе на Хелм. Тоді в тій хатині жила одна старенька бабуся. Протягом дня вона жила в хаті, а ночами літала гола на вінику... Ой, чекай, то не та казка... Починаємо все з початку. Жила собі бабуся. Якось майстер цеху школи катів викликав до себе підмайстра.

- А чому школи катів?

- Бо кати ходили в червоних шапках. Треба трохи думати.

- Кажеш, викликали підмайстра, а як його звали?

Якуб потягнув ще один ковток, щоб прояснити розум.

- Звали його звичайним іменем - Мацюсь, - так само, як і тебе.

- Ага. А що було далі?

- А Мацюсь взяв палицю, залізний кастет, автомат...

- Ти мене обманюєш, діду. Тоді ще не було автоматів.

- Якщо ти такий розумний, то, може, ти будеш далі розказувати?

- Ну добре, хай вже буде той автомат, а як він виглядав?

- АякППШ.

- Я б краще американський вибрав.

- А тоді Америки ще не було, ну, тобто Колумб до неї ще не доплив. Ну вот, і Мацюсь пішов собі через темний непрохідний ліс.

- А він не мав часом із собою кошика?

- Мав.

- А що було в ньому? А що було в кошику?

- Як що. Хлібчик з мотузковою драбинкою всередині, випічка з начинкою з напильників, і баночка з медом, а там - динаміт...

- Дідусю?

-Що?

- А ліки були для старенької бабусі?

- А, ну звичайно, що були. Був і миш'ячок, і ціанистий калій, і стрихнін...

- Чекай. Щось я не розумію. А навіщо йому був той напильник з мотузковою драбиною?

- А щоб бабуля могла дати дьоруз цюпи.

- То вона сиділа не в хатині, а в тюрмі?

Правду кажучи, тут Якуб вже й сам заплутався. Треба було витягувати запаси з-за печі - пляшку пива. Коли кришка відскочила від краю ліжка внучка, а вміст вмить перелився в горлянку старигана, його розум переповнився натхненням і продовжив далі фантазувати.

- Ну, звичайно. В ті часи там не було хатинки, тільки невеличкий замок.

- Ага, тепер ясно. А миш'ячок - це отрута?

- Ага. Це щоб потруїти тих противних охоронців.

- То виходить, що кати були ворогами «клавішів»?

Ставало все складніше і складніше. Якуб вдивлявся в дно

порожньої пляшки. Потім жбурнув її через вікно і продовжив:

- Щоб тобі це зрозуміти, любий внучку, давай повернемося ще так на років із вісімдесят назад. Саме тоді велику Річ Посполиту хитрістю взяли і розділили наші вороги. Чув про таке?

- Чув-чув, як нашу Батьківщину розділили між Росією, Австрією і Прусією.

- Яка розумна дитина. Отже, так. Та бабуся була королевою, і після смерті її батька, е-е... Станіслава, е-е-е... Собєського, корона перейшла їй. Але окупанти наказали її зв'язати і кинути у в'язницю, щоб вона не могла царювати. А кати таємно залишилися слугами короля і присяглися допомогти королеві вибратися на волю, щоб вона могла народити країні спадкоємця трону.

- Дідусю, а хіба вона могла в такому віці ще дітей родити. їй же було вже шістдесят чи навіть вісімдесят років.

- Ну ти поглянь на нього! Так ти хочеш знати, що там сталося, чи ми зараз будемо генеологічне дерево вивчати?

- Розповідай, дідусю.

- Ну от, іде собі Червона Шапочка лісом, а тут із-за дерева вилазить величезний вовк у білогвардійській формі.

- А що то за форма така?

- Та це форма когось із окупантів. Дід Семен таку носить.

- А-а. А чого вовк був одягнений в ту форму? Вовки ж без одягу ходять, вони шерсть мають.

- От ти кара Божа для мене! Це був особливий вовк. Його штучно вивезли.

- Як мутант після радіації?

- Щось таке. Починаєш нарешті сам думати. Отже, вискочив вовк із-за дерева і запитує: «Куди прямуєш Червоний партизане?».

- Партизан? А хіба це не була Червона Шапочка?

- Шапочка-шапочка. Та щось мене на спогади пробило. Ну, добре. А Шапочка йому відповідає: «А я йду до своєї бабусі, в тюрму».