Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- Ви мені не вірите?

- Щиро кажучи, не дуже.

- Ну що ж. В мене зараз немає більше доказів. Хоча... ми можемо, наприклад, зустрітися тут сьогодні вночі.

- Хм, згода. Де і коли?

- Біля кафе. Рівно об одинадцятій.

- Двадцять третій нуль-нуль. Згода. І що ми будемо робити?

- Підемо в те саме місце і попробуємо занурити ноги.

- Можна запитати? А хто з нас буде ризикувати своїм життям?

- Можу і я. А можемо і навпаки. Ви зможете принести гак?

- Ну я зазвичай не вожу з собою гаків, та й вдома також такого не тримаю.

- Ех, інтелігенція! Знаєте, Вам дуже пощастило. Один такий гак висить на протипожежному стенді, що стоїть біля головного вчительського корпусу в центрі санаторію.

- Але ж це буде крадіжка! Отак і без відома та дозволу!

- Спокійно. До світанку ми все повернемо на місця. Якщо, звичайно, все буде добре.

-А якщо ні?

-Тоді цей гак і його повернення на місце буде вже проблемою наших спадкоємців. Я сподіваюся, Ви вже написали свій заповіт.

Колишній вчитель посміхнувся, але кивнув на знак згоди.

Штірліц на місце зустрічі трохи запізнився. Ну що ж, крадіжка гака з пожежного стенду, якщо в тебе немає жодних навиків і до того ж, ти - інтелігент, справа не проста.

- Ну, нарешті. А то я вже почав переживати, що Ви не прийдете, - сказав Якуб.

- А чого б це я мав не прийти?

- Ну, різне буває. Страх міг Вас паралізувати. Добре, я вже все приготував, йдемо.

Два дідка почимчикували на причал. Наприкінці нього стояв сигнальний ліхтар. Звісно, що він був поламаний - з нього стирчали вирвані кабелі.

- Якуб, ти тільки поглянь на це. Якісь вандали тут попрацювали... - сказав Міхал.

- Ну, так... вандали. Ти це, давай взувай калоші.

- А не можна мочити ноги без калош?

- На жаль, не в цій ситуації.

Якуб дістав із сумки ланцюг.

- Так, про всяк випадок хочу запитати, - Штірліц трохи поблід. - А Ви часом не збираетеся мене втопити?

- Я спільників не топлю. Ви просто послужите за приманку.

Досвідчений браконьєр обперезав товариша і посадив

його на краю причалу.

- І що, тепер треба сидіти і чекати? - перепитав Штірліц. -А звідки така впевненість, що він припливе саме сьогодні?

- Воно - як зомбі. В нього замість мозку - вода. Завжди атакує щойно зачує жертву.

- Зрозуміло. Маю ще одне питання. А звідки утопець може взятися, якщо водосховище будували комуністи?

- А ти хіба не знаєш, що комуністи після смерті стають зомбі? Якщо серйозно, то, на жаль, вони постійно щось будували на святих місцях. Так і тут затопили долину, де, мабуть, був цвинтар. Цього достатньо, бо вода з багнюкою змиє освячену при похованні святою водою землю, і знак хреста, печать з гробу. Це називається десакралізація. Ось вони й повстали з гробів.

-Якуб...

-Що?

- Воно схопило мене...

І справді, у воді промайнула біла тінь, а гладь озера довкола вкрилася бульками. Щось шарпнуло вчителя за ногу. Ланцюг натягнувся і вперся в живіт. Якуб злорадно посміхнувся, після чого зіштовхнув у воду своїм гумовим чоботом неізо-льований кабель. Зашкварчало. Іскри фейерверками освітили нічне небо. Вглибині щось затріпотіло в агонії.

- Відпустив, слава Тобі, Господи! - з полегшенням зітхнув Штірліц, витягуючи ногу з води.

Якуб засвітив ліхтарик. Спочатку направив світло на товариша. Той був блідий, мов стіна. Те, що було у воді, почувалось набагато гірше. Вендрович сперся на перила і вмілим замахом зачепив гаком, а потім витягнув на причал дивне створіння.

- Бігом на берег, подалі від води! - двічі повторювати не було потреби.

Вчитель скинув калоші і щодуху помчав на берег. Якуб кинувся за ним, а за собою волік здобич. І лише тоді, коли були в кущах, метрів за тридцять від води, старі нерозбійники змогли відхекатися і перевести дух. Ввімкнули два ліхтарика і почали розглядати трофей. Те, що вони витягли з води, більше нагадувало єгипетську мумію, лише без бинтів. Створіння час від часу здригалося в конвульсіях.

- Втіка-а-а-ємо-о-о! - закричав Штірліц після побаченого.

- Нє, спокійно. Поки що та тварюка оглушена електричним струмом. І використовуючи цей момент нам треба довести справу до кінця. За задньою стіною складу для моторних лодок, там, біля кафе, я заховав каністру з бензином. Принеси-но, будь ласка, а я нашу здобич тут стерегтиму.

Якуб знову втомився чекати, поки його знайомий повернувся з каністрою вкраденого бензину. Дві крадіжки за життя і до того ж однієї ночі! На той час утопець вже отямився і викручувався, прив'язаний ланцюгом до дерева.