Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- Дідусю?

- Ну що знову?

- Та якось нелогічно виходить. Якщо Шапочка був внуком королеви, тоді він був сином спадкоємця трону. Тоді чому його батько не був на престолі?

- А тому, що його більшовики зарізали у вісімнадцятому році. А Шапочка був ще замалий, щоб посісти трон, тому бабуся була йому потрібна, як регентша.

- А хто така регентша?

- Це жінка регента. Коли немає короля, вона його заміняє, поки не підросте спадкоємець.

- Ясно. А ті кати не могли вислати когось менш важливого замість принца? Це ж небезпечно такими цінними кадрами ризикувати?

- Вони подумали, що такому малому легше вдасться через охорону проскочити, що його не помітять.

Якубу пощастило, що внучок ще не запитав, чого ж це принц став учнем у катів, бо тут дідуля, мабуть, вже не викрутився б.

- Ага, і що далі?

- А на чому я зупинився?

- Шапочка якраз розповідає, що йде до своєї бабусі до тюряги.

- Добре. Ну і вовк втік. Обігнав малого і прибіг швидше до тюряги. Постукав у двері камери, а там анішешерх. Він же не знав, що бабуся щосереди їздила по пропуску до Сельце. Там був базарний день, і вона до чортиків напивалася в місцевому барі. А вовк вирішив скористатися її відсутністю. Одягнув її нічну сорочку, чепчик з бом-бончиком, круглі професорські окуляри на носа, а на ноги - панчохи з підв'язками.

- А що таке підв'язки?

- А як підростеш, то дізнаєшся. Тільки-но вовк завалився на нари, до нього завітала Червона Шапочка.

- «Бабуню, - запитує. - А чому в тебе такі великі очі?..»

- Діду, ти знову щось вигадуєш. Вовки мають маленькі очі.

- Чекай-чекай. Ми ж уже з тобою обговорювали, що вовк був, як там його, - мумтантом.

- Мутантом.

- Ну, я це і мав на увазі. «Бабусю, - продовжував внучок.

- А чому в тебе такі великі вуха?». «А це для того, щоб краще чути, коли в сусідній камері вистукують азбукою Морзе важливе повідомлення...»

- То вони хотіли і його за ґрати посадити?

- Звичайно. Він же був спадкоємцем трону.

- Діду, чекай. Але, здається, ти знову щось наплутав. Але у всіх казках про Червону Шапочку, Червона Шапочка - це дівчинка.

- Хіба?! - здивувався Якуб. - Та це ж неможливо. Та чого ти знову старого діда хочеш обманути? І не соромно тобі? Та якби він був Шапочкою, тоді був би не той Шапочка, а та Шапочка. А до того ж, в ті часи дівчат до майстерень не брали.

- А може, та історія про цех катів теж «липова»? Щось мені це на твої фантазії дуже схоже.

- Ну, тоді, може, я краще про пряниковий будинок розкажу.

- Лише після того, як закінчиш цю.

Що ж, Якубу довелося відкривати ще одну пляшку.

- Добре. «Бабуню, а чому в тебе такі великі зуби?» - запитує Шапочка. «Це порушення гормонального росту, і все через дешеву радянську зубну пасту», - відповідає йому вовк.

- А що таке порушення гормонального росту?

- А це коли ти надто часто чистиш зуби, і вони розростаються до незручності. Ось я, наприклад, ніколи не чистив зуби

- і всі на місці. Деякі навіть золоті.

- Але це не твої власні.

- Як це не мої? Що, знову тобі наговорили, що дідуля по цвинтарах ходить і в трупів зуби вириває? Та це все брехня.

- А що там вовк? Так він проковтнув нарешті того Червону Шапочку чи ні?

- Проковтнув-проковтнув.

- Діду, знаєш, що. Я от собі роздумував. Мене завжди цікавило, як то у всіх казках вовк ковтає своїх жертв цілими. Як це можливо? В нього ж паща страшна, але не настільки велика, щоб одразу проковтнути?

- А ти коли-небудь бачив вовка наживо?

- Звичайно, у зоопарку. І добре бачив, що перед тим, як проковтнути, він на куски розривав те, що йому давали.

Після випитої чвертки, Якуб вже знав, що мав відповісти внукові.

- В казках все можливо, - сказав із пафосом.

- Ей! Але ж ти мені обіцяв правдиву історію, а ти мене знову надурив!

Якуб не міг дивитися на сльози внука. Викинув через вікно порожню пляшку і дістав зі сховку наступну.

-Та правда ж це, правда! Я ж тільки сказав, що в казках все можливо. А в нашій історії вовк же був, як його там... мутас.

- Мутант.

-Так, мутант. От він і проковтнув Шапочку, тобто його, а не її. І ліг собі на ліжко...

- В камері ліжка? Ти ж розповідав, що коли відбував покарання, то там на нарах тільки дошки були...

- Так, це давно було.

- В давнину жменю соломи на голий камінь клали.

Якуб дійшов висновку, що він не любить дітей.

- Солому давали простим, а бабусі дали ліжко, бо вона була чистокровною шляхтянкою. Ясно тобі?

-Так.

- От сиди тихо, коли дід розповідає! Ось лежить собі вовк і перетравлює Шапочку. Але Шапочку так просто не провести. Він запалив сірник у череві вовка, і тут як шарахне ! Бо бачиш, йому той сірник впав прямо в калюжу самогону. І тут прибігає бабуся, бо аж в барі почула той вибух, якраз коли допивала з десятий келих. Вбігла в камеру і бачить, як вовк лежить, а дим йому з пащі валить. Вона швидко розкоркувала пляшку, горілку собі в горлянку влила для сміливості, а потім розбила пляшку об стінку бару і з «розочкою» в руках кинулася на звіра.