Василий Иванишин - На розпутті велелюднім

Дивна і тривожна ситуація склалася в Україні — “в нашій проблематично незалежній державі” (Л.Костенко) — після виборів-2002: знову всі не задоволені всім. Державотворчий потенціал нинішньої системи вичерпаний, її влада скомпрометована, її антинародна й антинаціональна суть очевидні. Сподіватися на якесь її самооздоровлення і суттєве поліпшення стану справ не доводиться. Бо навіть сам глава держави Президент Л.Кучма виніс їй вирок, заявивши, що “нинішня форма політичного правління себе вичерпала”.

Між тим перебування при владі відкриває перед її функціонерами всіх рівнів казкові можливості практично безризиковного збагачення — більші, ніж навіть у “народних” депутатів, які наділили самі себе всіма можливими привілеями, а все ж при першій же нагоді залюбки покидають місце в сесійному залі, щоб усістися на чиновницькому кріслі.

То ж депутати не задоволені тим, що їх можливості народних обранців суттєво менші, ніж у чиновника, якому його місце дісталося тільки внаслідок щасливого збігу обставин, а люди влади не задоволені тим, що не можуть закріпитися на здобутих посадах навічно.

Ті, що перемогли на виборах-2002, не задоволені тим, що карколомні суми, витрачені ними на здобуття депутатських мандатів, і досі не приносять сподіваних дивідендів, оскільки виконавча влада так і залишилася в руках конкурентів. А ті, що на виборах уособлювали виконавчу владу і з тріском програли у змаганні за голоси виборців, але виграли в боротьбі за парламент, не задоволені тим, що доводиться йти на деякі поступки і ділитися здобутим, щоб забезпечити собі ту більшість, яка дає право і можливість і далі безкарно грабувати народ і державу.

Влада дуже не задоволена суспільством, яке весь час нарікає, що йому погано, і готове підтримати кожного, хто виступає проти неї, а народ кляне владу, яка не дає йому жити.

Ті політики, які не змогли роздобути якийсь мандат чи посаду, ображені за це і на владу, яка проігнорувала їх, і на громаду, яка на виборах підтримала інших, поганих, а не їх, хороших. А черговий раз обманутий народ, розчарувавшись у політиці нашої “опозиції” і наївно думаючи, що іншої політики і не буває, розчарувався в політиці взагалі.І тепер він у своїй абсолютній більшості тільки з роздратуванням спостерігає за протестними шоу “опозиціонерів”, в акціях яких якщо хтось із громади й бере участь, то не стільки з політичних переконань, скільки завдяки своєму характеру і темпераменту. А влада із задоволенням потирає руки: ігноруючи політику, роз’єднаний народ тим самим позбавляє себе можливості політичним важелем зрушити з мертвої точки й усунути зі свого шляху в майбутнє гігантські каменюки наших численних проблем.

Така ситуація не задовольняє, отже, нікого, тим більше — національно свідомих і політично активних українців. Але перш ніж шукати виходу, треба врахувати наступне.

1. Що саме потребує якісних змін: тільки влада? сама держава? і влада, і держава? На наше тверде переконання, потрібні докорінні зміни і того, і того.

2. Вина за стан справ у державі падає передусім на владу (про вину політикуму скажемо нижче). Але влада — поняття структуроване. Яку саме гілку влади (принципи її формування, суть функціонування, кадровий склад) треба змінити для поліпшення стану справ: тільки виконавчу? тільки законодавчу? тільки судову? Ми переконані, що всі три.

3. Оскільки дотеперішні наміри і спроби змінити характер держави і діяльності всіх гілок влади на користь народу шляхом поповнення її структур “нашими” людьми виявилися неефективними, то як народ може домогтися зміни влади? (Питання про необхідність докорінної зміни антиукраїнської суті держави досі ніхто ще навіть не ставив. Правда, вже дванадцятий рік наші лідери-патріоти торочать про потребу “наповнити нинішню державу нашим, українським змістом”. Не ставмо їм це за вину: звідки їм знати, що форма завжди змістовна, а зміст формується, що нинішня держава — це не тільки політична форма, але й політичний зміст, що два змісти в одній формі не буває… Вони ж “діалектику вивчали не за Гегелем”…).

“Тільки в національній революції може цілий український народ розгорнути визвольну боротьбу за власні цілі, за своїм власним планом, класти в неї всю свою енергію та будувати свій власний лад на місце побореної системи національного і соціального поневолення”,— учив С.Бандера (тут і далі — цитати із кн.: Степан Бандера. Перспективи Української Революції.— Мюнхен, 1978.— репринтне видання: Дрогобич, ВФ “Відродження”, 1998).