Василий Иванишин - На розпутті велелюднім

У нас є чітко окреслена мета,успадкована від наших попередників: “Здобути, закріпити і розбудувати Українську Соборну Самостійну Державу — державу української нації на етнічних українських землях, зі своїм власним, відповідним потребам і прагненням усього українського народу суспільним ладом, який би запевнив Українській Нації гарантований розвиток, усім громадянам України — всебічну Свободу, Справедливість, Добробут”.

Є в нас і концепціянашої політичної діяльності: “Визвольна, революційна, безоглядна і масова боротьба українського народу за УССД, ведена власними силами Нації за всяких умов, усіма доступними методами, на засадах ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери і під єдиним керівництвом націоналістичного Проводу, створеного на базі Національного Революційного Ордену — Організації Українських Націоналістів”.

Ми діємо за обставин, які корінним чином відрізняються від тих, у яких боролися наші попередники. Тому постійно пам’ятаємо наступне: “Перед нами — подвійне завдання: провести якісні, революційні перетворення в інтересах української нації, але при цьому не ослабити і не поставити під загрозу саме існування української державності і незалежності”.

Саме за цими фундаментальними для нас положеннями ми і визначаємо свої дії, й оцінюємо людей політики. Зокрема, і під час виборів. І якщо хтось включає наші ідеї у свою передвиборну програму, популяризує їх у своєму окрузі і підтримує нашу пропагандивну діяльність в інших регіонах України, то цілком природно, що й ми готові підтримати його. Але на кожних виборах від нас вимагають протилежного:підтримувати “нашого”, незважаючи на те, що він сахається від пропонованого нами, як чорт від ладану. Вимагали цього навіть тоді, коли цей “наш” на цілу Україну проголосив перед телекамерою, що його блок має, виявляється, не національно-державотворче, а соціал-демократичне спрямування. Неймовірно, але факт: цього вимагають від нас і зараз — після того, як цей же лідер зобов’язався “поборювати прояви націоналізму”!..

Як бачимо, безідейність у політиці породжує іноді дивовижно потворні форми національного звиродніння. І ця хвороба — інфекційна: вона здатна заразити мільйони…

На щастя, “Тризуб” на таке не хворіє — у нас надійний ідейний імунітет.

Ця наша ідейність, послідовність і непоступливість у головному для патріотів — приклад, для відступників — докір, для ворогів — виклик. Звідси й ставлення до нас. Переживемо. До ідеології і революційної практики ОУН ставилися теж по-різному, навіть у патріотичному таборі. І навіть у самому організаційному середовищі. Але кого не переконала ОУН, того потім переконала історія. Так буде і на цей раз. Не було б тільки запізно.

Для того, щоб якомога ефективніше використати можливості нашої Організації в ході підготовки до виборів, необхідно чітко усвідомлювати самим і пояснювати іншим суть, роль і місце “Тризуба” в політикумі, передусім національно-патріотичному, у суспільстві в цілому. Це тим більш важливо, якщо врахувати, що ми не маємо можливості постійно, щоденно, через власні засоби масової інформації самі творити образ нашої Організації у свідомості суспільства, політикуму, влади. Переважно це роблять за нас інші, а ці інші — далеко не завжди є нашими симпатиками. І кожен чинить це за власним — визначальним для нього самого критерієм: зрадники міряють (пояснюють) наші дії зрадою, провокатори — провокативністю, продажні — продажністю, боягузи — боягузтвом, холуї — холуйством, дурні — дурістю… А є закономірність: відвертаючись від носія ідеї, водночас люди часто відвертаються і від самої ідеї. Тому адекватний образ Організації, розуміння загальнонаціональної доцільності наших дій нам потрібні не для слави, а для справи.

Відмінність між націоналістичною, конструктивно-державницькою позицією “Тризуба” і безідейним, безтямно-істеричним і чисто кон’юнктурним політиканством, до якого тепер зведена українська політика, з усією очевидністю проявилася на президентських виборах 1999, під час “касетного скандалу” та на парламентських виборах 2002 р.

Ми орієнтувалися передусім на ідею, вожді національно-патріотичного табору, як завжди, — виключно на ту чи іншу особу. Ми бачили і небажання, і нездатність чергових “батьків народу” сприйняти, популяризувати і втілювати в життя рятівну для народу українську національну ідею — ідею національної держави українців на українській землі. Вони ж готові були кожного разу редукувати, “обрізати”, деформувати будь-яку ідею до куцих, примітивних, а часто — й облудних ідейно-політичних параметрів “свого” лідерчука. Що й робили — аж до повної відмови від своїх ідей, програм і навіть організацій. Нам ішлося про добро нації, їм — про “шмат гнилої ковбаси” у вигляді майбутніх посад, мандатів, вигоди. Ми прагнемо і діємо, щоб українська політика і закони творилися тільки у відповідності з українською національною ідеєю та національними інтересами. Вони ж від політики чекають одного: задоволення їх особистих, шкурних інтересів. Ми відкривали перед ними двері в історію, а їх нестримно тягло до корита вигоди…